Виникнення мови, мислення та ідеологічних уявлень. Расогенез Виникнення мислення і мови Расогенез Витоки ідеологічних уявлень.

Виникнення мислення і мови Ми́слення - це особлива ідеальна діяльність людини, яка виникає, формується, розвивається в суспільстві, коли людина перебуває у певному соціокультурному середовищі і вступає в багатогранні відносини з природним і соціальним світом, що її оточує. Це процес опосередкованого і узагальненого відображення у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках та відношеннях. Поряд з виникненням найпростіших уявлень,виникла й найпростіша форма передачі інформації - звукові сигнали для позначення й передачі їх. Мова - система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування.

Існує ряд гіпотез про походження мови, але жодна з них не може бути підтверджена фактами через величезну віддаленість походження мови від нашого часу. Гіпотеза ручних жестів (рух голосових органів спочатку виник як частина пантомімічного комплексу – рухів тіла, рук, обличчя); Гіпотеза афекту (мова виникла з несвідомих вигуків, які супроводжують різний емоційний стан -афект) Гіпотеза звуконаслідування (нім. філософ Лейбніц вважав, що слова утворилися завдяки стихійному інстинктивному наслідуванню тих вражень, які справляли на стародавніх гомінідів предмети навколишнього середовища і тварини); Гіпотеза життєвих шумів (на думку рад. антропол. В.В. Бунака, мова виникла на основі звуків, властивих вищим мавпам, на основі життєвих шумів, що супроводжують буденну поведінку: рохкання, акання, нявкання та ін). Гіпотези випадкового винайдення мови (амер. психолог Торндайк вважав, що зв'язок звуків із смисловим змістом слів міг встановлюватися в окремих індивідуумів випадково і потім при повторенні фіксуватися і передаватися іншим членам колективу). Гіпотеза людей – винахідників мови (прихильником встановлення імен був Платон. Аристотель вважав, що слова є знаками хвилювань душі, вражень від речей. Згідно з деякими уявленнями, назви встановлював володар або правитель). Гіпотеза божественного походження мови (в уявленнях народів, що населяють Азію та Індостан, мова була створена божественним началом. У біблійній версії в перші три дні творіння Бог називав великі об'єкти сам, а коли перейшов до створення тварин і рослин, право встановлення імен було передане Адаму).

Згідно з сучасними уявленнями, мислення найдавніших людей було нерозривно пов'язане з конкретною дією, а їхня мовна діяльність зводилася до спілкування з допомогою експресивно-вказівних часток, які не мали чіткого смислового навантаження і змінювали своє значення в залежності від ситуації. Мовний апарат пітекантропів та синантропів мало чим відрізнявся від мовного апарату сучасних людиноподібних мавп і не був пристосований для розвинутої артикуляції. На їхніх нижніх щелепах відсутній підборідний виступ, до якого зсередини кріпляться м'язи, що рухають язиком. Слід думати, що архантропи, - писав із цього приводу В. Бунак, - унаслідок масивності щелеп могли відтворювати тільки невелику кількість різних звуків.

Подальша еволюція мислення і мови пов'язана з поступовим виділенням таких мовних одиниць, які узагальнювали уявлення про предмети та дії і мали стале значення. Є підстави стверджувати, то вже палеоантропи могли формулювати певні поняття і, відповідно, відтворювати їх мовними засобами. Однак їхня мова мала ще досить примітивний характер. Більшість сучасних учених вважає, що безпосередні предки неоантропів ще не могли об'єднувати окремі слова в речення.

Початок доби верхнього палеоліту став тим історичним рубежем, на якому закінчилась передісторія людського мислення й остаточно утвердився зв'язок між окремими елементами мови (діючою особою чи предметом і дією). Надалі мала місце диференціація частин мови і її граматичних елементів. У кінці доби мезоліту - на початку доби неоліту формуються великі мовні сім'ї.

Раси - це історично склалися в певних географічних умовах групи людей, що володіють деякими загальними спадково-зумовленими морфологічними і фізіологічними ознаками Під расогенезом розуміють процес формування людських рас. Цей процес почався в епоху пізнього палеоліту. Європеоїдна раса сформувалася переважно в Європі, монголоїдна - в Азії, а негроїдна - в Африці та Австралії. В утворенні расових відмінностей головна роль належала двом чинникам - пристосуванню до природного середовища, яке мало свої відмінності на різних материках, і тривалій ізоляції груп найдавніших людей внаслідок наявності природних рубежів (перешкод) між материками. Расогенез

Існує три основні підходи до класифікації рас: а) без урахування походження; б) з урахуванням походження і споріднення; в) на основі популяційної концепції. При першому підході - без урахування походження - виділяють три великі раси, які включають в себе 22 малі, частина з яких - перехідні. Схема расової класифікації зображується при цьому у вигляді кола. Само існування перехідних рас свідчить, з одного боку, про динамізм расових ознак, а з іншого - про умовності поділу людства навіть на великі раси. Перехідні малі раси поєднують в собі не тільки морфологічні ознаки, але і генетичні характеристики великих. Звідси можна зробити висновок, що малі раси або виникли в результаті змішаних шлюбів (гібридогенного), або зберегли давніші риси, що існували ще до формування великих рас.

Витоки ідеологічних уявлень. З розвитком матеріальної культури, знарядь праці, підвищенням значення колективних форм праці розвивались елементи духовної культури, зокрема мислення та мова, виникали зародки релігії, ідеологічних уявлень, з'явилися в праобщині й деякі елементи магії та зародки мистецтва.

Поряд з раціональним світоглядом виникла релігія у таких ранніх, первісних своїх формах, як тотемізм, фетишизм, магія, анімізм. Тотемізм це віра в існування тісного зв'язку між людиною або якоюсь родовою групою та її тотемом певним видом тварин, рідше рослин. Рід носив ім'я свого тотема, і члени роду вірили, що походять від спільних з ним предків, перебувають з ним у кровному спорідненні. Тотемові не поклонялися. Його вважали батьком, старшим братом тощо, який допомагає людям роду. Люди, зі свого боку, не повинні вбивати свій тотем, завдавати йому якоїсь шкоди. Взагалі тотемізм був своєрідним ідеологічним відображенням зв'язку роду з його природним середовищем, зв'язку, який усвідомлювався в єдино зрозумілій на той час формі кровного споріднення.

Фетишизм віра в надприродні властивості неодухотворених предметів, у те, що останні можуть якось допомагати людині. Таким предметом, фетишем, може бути певне знаряддя праці, дерево, камінь, а пізніше спеціально виготовлений культовий предмет. Магія віра у здатність людини особливим чином впливати на інших людей, тварин, рослин, явища природи. Не розуміючи справжнього взаємозв'язку певних фактів та явищ, по своєму тлумачачи випадкові збіги, первісна людина вважала, що з допомогою особливих слів та дій можна викликати дощ або здіймати вітер, забезпечувати успіх полювання або збирання, допомагати або шкодити людям. Залежно від призначення магія поділялася на кілька видів: виробничу, охоронну, любовну, лікувальну. З розвитком вірувань і ускладненням культу виконання останнього потребувало певних знань, умінь, досвідченості. Найважливіші культові дії почали виконувати старійшини або певна група людей чаклуни, шамани.

Духовній культурі ранньородової общини було властиве тісне переплетення раціональних та релігійних уявлень. Так, лікуючи рану, первісна людина вдавалася і до магії. Протинаючи списом зображення тварини, вона одночасно практикувалася в прийомах полювання, показувала їх молоді, "магічно забезпечувала" успіх наступної справи. З ускладненням виробничої діяльності первісної людини збільшувався і запас її позитивних знань. З виникненням землеробства і скотарства нагромаджувалися знання в галузі селекції штучного добору найкорисніших сортів рослин і порід тварин.