Пізньопервісна родова община

Родова община - це форма організації первісного суспільства, що становила колектив кровних родичів і характеризувалась зрівняльним розподілом здобичі, колективізмом, суспільною владою. Перехід до фази пізньої первісної общини стався ще в епоху панування привласнюючого господарства, але міцна матеріально-технічна база була підведена під неї лише з появою землеробства і скотарства в неоліті. Перехід до цієї форми господарства повязаний з аграрною революцією. Якщо людина раніше лише привласнювала за допомогою створених нею знарядь їжу, яку знаходила в готовому вигляді в природі, то тепер, вперше поставивши під свій контроль деякі природні процеси, вона почала її виробляти. Виникнення землеробства і скотарства, забезпечивши регулярне виробництво надлишкового продукту, зробило можливим, а згодом і неминучим становлення класів і держави.

"Неолітична революція" (від неоліт - новий кам'яний вік) - це епоха переходу від привласнювального до відтворювального господарства, одомашнювання рослин і тварин, скотарства і землеробства, осілого способу життя, створення надлишкового продукту. Фаза пізньої первісної общини була останньою стадією розвитку первісного суспільства. На зміну йому прийшла епоха переходу від докласового суспільства до класового. Організаційною основою господарства пізньопервісної общини залишилась проста кооперація зі статевим поділом праці.

Землеробство було засноване на кооперації чоловічої та жіночої праці. Співвідношення обсягу і видів праці різних статевих груп у проходженні землеробського циклу в різних народів було різним: від помітного преважання чоловічої праці до, навпаки, помітного переважання жіночої. Така розбіжність зумовлювалася як природно-кліматичними умовами, так і виробничими традиціями. В усіх випадках на долю чоловіків випадали найбільш трудомісткі види робіт (підготовка ґрунту під засів, виробка грядок, первинна розчистка землеробського поля тощо). В багатьох випадках чоловіки допомагали жінкам і в догляді за посівами та в збиранні урожаю. У ранньому скотарстві значну роль відігравали жінки. Навіть у цих народів, де чоловіки домінують у догляді за тваринами, частка жіночої праці у тваринництві залишається значною, особливо в переробці продуктів харчування.

Поряд із простою кооперацією в пізньопервісній общині простежується статева спеціалізація праці. Так, серед деяких землеробів лише чоловіки займалися вирощуванням соціально престижних культур, які споживалися на важливих, особливо престижних церемоніях. Так, будівництво жител було справою чоловіків, а виготовлення керамічного посуду, переважно, - жінок. У деяких общинах простежується вже реміснича спеціалізація, коли вправні ремісники звільнялися від участі у виробництві продуктів харчування. Проте вони мали забезпечувати общину своїми ремісничими виробами. З часом набула поширення і спадкоємність деяких ремісничих спеціалізацій.

Розвиток землеробсько-скотарського виробництва сприяв зміцненню довготривалої осілості, яка, у свою чергу, обмежила доступ різним общинам до деяких природних ресурсів, необхідних не лише в повсякденному виробництві (кам'яна сировина для виготовлення знарядь праці), а й для виготовлення окремих екзотичних (престижних) виробів. Водночас подальша інтенсифікація виробництва сприяла накопиченню надлишків продуктів. Таким чином, якщо обмежений доступ окремих общин до природних ресурсів робив обмін бажаним, чи навіть необхідним, то виробництво надлишків продуктів сприяло його реалізації.

Важливим моментом розвитку обміну було виникнення певних обмінних еквівалентів - "первісних грошей". У різних народів їх функції виконували різні речі чи навіть живі істоти (черепашки, собачі зуби у вигляді низок, браслети, намиста, пташине пір'я, свині, худоба тощо). Однією з важливих особливостей "первісних грошей" було те, що вони ще не набули статусу єдиного засобу обміну чи платежу. Тому в різних системах обміну навіть в одному суспільстві могли використовуватись декілька еквівалентів поряд із натуральним обміном. Іншою важливою особливістю "первісних грошей" була їхня поліфункціональність. Крім обслуговування обміну, вони стали атрибутами багатства, символами високого соціального становища їх власників, а крім того слугували прикрасами, амулетами, використовувались у релігійних ритуалах і церемоніях.

Форма шлюбу в період пізньопервісної общини у порівнянні з шлюбом ранньопервісної общини практично не змінилась. Шлюб залишався парним і міг бути легко розірваним за бажанням кожного із подружжя. На відміну від попередньої стадії, більшого поширення набула полігінія (багатоженство), особливо сороратна - шлюб із двома чи більше сестрами дружини одночасно. Широке запровадження полігінії відбувалося, насамперед, серед землеробських племен, в яких значно зросла питома вага жіночої праці. У вищих мисливців, рибалок та збирачів, навпаки, подекуди зберігалась поліандрія, перш за все левіратна - шлюб із двома чи більше братами чоловіка. Запровадження у ранньоземлеробських общинах полігінії, мало дві причини: 1. Велике значення жіночої праці в землеробстві та скотарстві: чим більше жінок мав чоловік, тим більше він міг накопичити багатства, яке відігравало вирішальну роль у здобуванні соціального лідерства. 2. власник кількох жінок публічно демонстрував свої здібності як економічного, так і соціального плану й, таким чином, досягав високого становища в суспільстві.

Однак традиційні форми шлюбу в період пізньопервісної общини набули нового змісту. Практично в цей період зникає кроскузенний (перехресно-кузенний) шлюб - шлюб із дочкою брата матері або дочкою сестри батька, поширений у ранньопервісній общині, який локалізував шлюбні зв'язки в межах екзогамного колективу - споріднених родових організацій. З часом соціальні зв'язки між спорідненими родами зміцніли і не потребували надалі укріплення через шлюбні стосунки. Тому шлюб почав використовуватись для налагодження соціальних зв'язків за межами традиційної екзогамії спільноти - родів, що підтримували між собою шлюбні зв'язки.

В період пізньопервісної общини розвинулася й весільна обрядовість. Раніше, як правило, весільних церемоній взагалі не існувало, так само як і спеціальних понять шлюб і розлучення. Молоді просто повідомляли батьків та общину про своє бажання стати чоловіком і дружиною. Були й інші форми простих шлюбів. Так, у йекуана (Південна Америка) наречена, а згодом дружина готувала своєму чоловікові спеціальний напій сукутака. Якщо жінка бажала розлучення, вона просто переставала готувати чоловікові сукутака. У деяких народів шлюбна церемонія зводилася до обрядового викрадення нареченої, причому в одних випадках це робив сам наречений, в інших - його батько. У деяких народів шлюб вважався узятим лише після народження дитини.

З переходом до відтворюючого господарства структура суспільного устрою практично не змінилась, проте значно ускладнилась. Як і раніше, основними складовими суспільства були община і рід. Соціально-економічною основою суспільства залишалась община: територіально замкнене поселення первісних людей, об'єднаних кооперацією трудової діяльності з метою життєзабезпечення її членів, а також єдиними нормами соціальної поведінки і системою самоврядування. За своєю структурою общини поділяються на кілька типів. Так, за соціальними ознаками дослідники виділяють однородові і багатородові (гетерогенні) общини, а за системою розселення - компактні селища і хутори.

Поряд із компактними селищами на стадії пізньопервісної общини набуло поширення розселення окремими невеличкими хуторами. Межі між селищами і хуторами були умовними, хутір ніколи не мав повної автономії і завжди входив до більшого соціально-економічного об'єднання, яким була община. Хутори здебільшого складалися з десятка садиб. Хутір міг мати свій дім для чоловіків, але в таких випадках центром усього соціального і суспільного життя вважалося святилище, яке було спільним для всієї общини і символізувало її єдність.

В пізньопервісній общині, незалежно від форми її общинно-родової і територіальної організації, діяли єдині, досить суворі норми соціальної поведінки, які й забезпечували стабільність її життєдіяльності. Все життя первісної людини регламентувалося неписаними нормами, заснованими на традиціях, одержаних у спадщину від предків. Це - екзогамія, і порядок ініціації, ієрархія сімейних взаємовідносин, і порядок проведення пишних банкетів, і система дарообміну тощо. В умовах нестабільного життєзабезпечення тільки обмеження свободи дій окремих індивідуумів і підкорення їх волі усього колективу могли забезпечити нормальне функціонування соціального організму.

Покарання в первісності просто мало відповідати характерові злочину: око за око, зуб за зуб. Убивство чужинця взагалі не вважалося злочином. За чужинця мали помститися його родичі, що нерідко призводило до кривавих сутичок між представниками різних родів чи общин. Дещо інші норми діяли щодо правопорушень усередині общини. Тут усі конфлікти намагалися вирішити мирними засобами, що було в інтересах усього об'єднання. У більшості випадків общини обмежувалися усним прилюдним осудом.

Найвищим органом влади в первісності були збори общинників. Як правило, в них брали участь дорослі чоловіки. Керував ними найбільш досвідчений і шанований чоловік. Дискусії продовжувалися до тих пір, поки всі присутні не досягали згоди. На зборах вирішували всі нагальні питання життєдіяльності общини (організація господарської діяльності, комплектування обмінних експедицій, оголошення війни, випадки порушення соціальних або моральних норм). Кожен дорослий член общини міг стати ініціатором скликання зборів або запровадження корисного для общини заходу: розчистки лісу, спорудження житла або дренажної мережі тощо. З розвитком землеробства і скотарства, а також зі збільшенням чисельності общин виникла система суперництва в боротьбі за право керувати суспільством.

Декілька чинників найбільш активно впливали на результати боротьби за владу: а) особисті якості претендентів; б) численність і впливовість групи підтримки; в) багатство. Могли вимикати й нові фактори. Влада лідера на ранніх етапах пізньопервісної общини була обмеженою і, зрештою, невеликою. Він міг лише особистим прикладом залучати общинників до участі у громадських роботах, радити, умовляти, просити. Однак у тих випадках, коли йшлося про загрозу цілісності общини чи мало місце відверте порушення традиційних норм, лідер мав право вдатися до найсуворіших заходів. Ускладнення економічної і соціальної структури потребувало від керівників спеціальних знань і досвіду управління. Почали з'являтися елементи спадковості влади. Втім на стадії пізньопервісної общини останнє слово залишалося за громадською думкою.