Роль традицій у науковому пізнанні

Проблема взаємодії традицій і виникнення нового знання завжди привертала увагу вчених і філософів науки. Але вперше традиції як основний констатуючий фактор розвитку науки був розглянутий лише Томасом Куном. Він обгрунтував суперечливий феномен: традиції є умовою можливості наукового розвитку.

Будь-яка традиція (соціально-політична, культурна і т.д.) завжди відноситься до минулого, спирається на колишні досягнення. Зі зміною парадигми починається етап нормальної науки. На цьому етапі вчений працює в жорстких рамках парадигми, тобто традиції. І, як показав Кун, традиція не тільки не гальмує цей розвиток, але виступає як його необхідна умова.

З історії науки відомо, що відбувається зміна традиції, виникнення нових парадигм, тобто радикально нових теорій, зразків вирішення завдань, пов'язаних з такими явищами, про існування яких вчені навіть не могли підозрювати в рамках «старої» парадигми. Кун вважає, що, діючи за правилами панівної парадигми, вчений випадково наштовхується на такі факти і явища, які не з'ясовані в рамках цієї парадигми. Виникає необхідність змінити правила наукового дослідження і пояснення. Показавши, як відбувається розвиток нормальної науки в рамках традиції, Кун, однак, не зумів пояснити механізм співвідношення традиції і новації.

За способом існування можна виділити вербалізовані (існуючі у вигляді текстів) і невербалізованих (не виразність повністю в мові) традиції. Перші, наприклад, можуть бути реалізовані у вигляді текстів монографій і підручників. Другі не мають текстової форми і відносяться до типу неявного знання.

Неявні знання передаються на рівні зразків від вчителя до учня, від одного покоління вчених до іншого. Виділяють два типи зразків в науці: а) зразки дії б) зразки-продукти.

Зразки дії передбачають можливість продемонструвати технологію виробництва предмета. Така демонстрація легко здійсненна по відношенню до артефактів (зроблені руками людини предмети і процеси). Можна показати, як роблять, наприклад, ніж. Але показати технологію «виробництва» аксіом тієї чи іншої наукової теорії, дати «рецепт» побудови вдалих класифікацій ще нікому не вдалося. Справа в тому, що аксіоми, класифікації - це якісь зразки продуктів, в яких глибоко приховані схеми дії, за допомогою яких вони отримані.

Визнання того факту, що наукова традиція включає в себе поряд з явним також і неявне знання, дозволяє зробити наступний висновок. Наукова парадигма - це не замкнута сфера норм і приписів наукової діяльності, а відкрита система, що включає зразки неявного знання, почерпнутого не тільки зі сфери наукової діяльності, але з інших сфер життєдіяльності. Досить згадати про те, що багато вчених у своїй творчості випробували вплив музики, художніх творів, релігійно-містичного досвіду і т.д.

Отже, вчений працює не в жорстких рамках Кунівської парадигми, а схильний до впливу всієї культури, що дозволяє говорити про різноманіття наукових традицій. Кожна наукова традиція має свою сферу застосування і розповсюдження. Тому можна виділяти традиції спеціально-наукові та загальнонаукові. Але проводити різку грань між ними важко.

Справа в тому, що спеціально-наукові традиції, на яких базується та чи інша конкретна наука, наприклад, фізика, хімія, біологія і т.д., можуть одночасно виступати і в функції загальнонаукової традиції. Це відбувається в тому випадку, коли методи однієї науки застосовуються для побудови теорій інших наук.