МОП та нормативні документи з охорони праці Березуцький Вячеслав Володимирович Завідувач кафедри охорона праці та навколишнього середовища НТУ ХПІ

Статистика нещасних випадків по Україні Статистика нещасних випадків свідчить про те, що охорона праці в Україні вимагає додаткової уваги, як з боку наймачів, так і з боку працівників: за минуле десятиліття на підприємствах України щорічно травмувалися більше працівників, з них гинуло майже Основні причини нещасних випадків в Україні: порушення техніки безпеки наймачами і працівниками відсутність засобів індивідуального захисту порушення трудового розпорядку і дисципліни працівниками.

НАКАЗ 969/922/216 НАКАЗ м. Київ 969/922/216 Про організацію та вдосконалення навчання з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності та цивільного захисту у вищих навчальних закладах України Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України Про охорону праці, статті 33 Закону України Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, Закону України Про правові засади цивільного захисту, пункту 2 Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці від , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за 231/10511, та з метою забезпечення підвищення рівня знань студентів, курсантів та слухачів вищих навчальних закладів з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності та цивільного захисту

НАКАЗУЄМО: 1. Встановити, що нормативні навчальні дисципліни Безпека життєдіяльності, Основи охорони праці, Охорона праці в галузі та Цивільний захист вивчаються всіма студентами, курсантами та слухачами вищих навчальних закладів України (далі – студенти), крім навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України: Безпека життєдіяльності – на 1-му чи 2-му курсі із загальним обсягом не менше 1,5 кредиту EСTS (54 академічні години). Форма підсумкового контролю знань – диференційований залік; Основи охорони праці – на 2-му чи 3-му курсі (молодший спеціаліст), на 4- му курсі (бакалавр) із загальним обсягом не менше 1,5 кредиту EСTS (54 академічні години). Форма підсумкового контролю знань – іспит; Охорона праці в галузі – на 4-му курсі (молодший спеціаліст), на 5-му курсі (спеціаліст, магістр) із загальним обсягом не менше 1 кредиту EСTS (36 академічних годин). Форма підсумкового контролю знань – іспит; Цивільний захист (замість дисципліни Цивільна оборона) – на 5-му чи 6- му курсі (спеціаліст, магістр) із загальним обсягом не менше 1 кредиту EСTS (36 академічних годин). Форма підсумкового контролю знань – диференційований залік.

4. Керівникам вищих навчальних закладів України: 4.1. Забезпечити вивчення нормативних навчальних дисциплін Безпека життєдіяльності, Основи охорони праці, Охорона праці в галузі та Цивільний захист у порядку, встановленому пунктом 1 цього наказу. Внести відповідні зміни до навчальних планів Передбачити включення відповідних розділів з питань охорони праці до робочих навчальних програм, програм практик студентів Здійснювати планування навчального навантаження для проведення викладачами з охорони праці та цивільного захисту консультацій з відповідних розділів дипломних проектів (робіт) в обсягах не менше 1 години на студента (молодший спеціаліст, бакалавр) та не менше 1,5 години на студента (спеціаліст і магістр) Включати викладачів з охорони праці та цивільного захисту до складу державних екзаменаційних (кваліфікаційних) комісій під час захисту дипломних проектів (робіт) та складання державних екзаменів Забезпечити проходження навчання педагогічних та науково-педагогічних працівників, які викладають дисципліни з охорони праці та цивільного захисту і беруть участь в роботі державних екзаменаційних (кваліфікаційних) комісій, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від Про удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів і фахівців у сфері цивільного захисту та Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці від , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за 231/10511 (із змінами) (далі – Типове положення) Під час проведення державного екзамену вводити до індивідуальних комплексних контрольно-кваліфікаційних завдань питання з охорони праці. У дипломних проектах (роботах) молодших спеціалістів і бакалаврів включати окремий розділ Охорона праці, спеціалістів і магістрів – окремий розділ Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях.

ТИПОВА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА НОРМАТИВНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ» ДЛЯ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ для всіх спеціальностей і напрямів підготовки за освітньо-кваліфікаційними рівнями «молодший спеціаліст» та «бакалавр» Київ 2011

1.ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Дана Типова навчальна програма розроблена відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від р. 969/922/216 «Про організацію та вдосконалення навчання з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності та цивільного захисту у вищих навчальних закладах України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2010 р. за 1057/18352 і визначає зміст і обсяги навчання та форми контролю знань з нормативної дисципліни «Основи охорони праці».

МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ Метою вивчення дисципліни є надання знань, умінь, здатностей (компетенцій) для здійснення ефективної професійної діяльності шляхом забезпечення оптимального управління охороною праці на підприємствах (обєктах господарської, економічної та науково-освітньої діяльності), формування у студентів відповідальності за особисту та колективну безпеку і усвідомлення необхідності обовязкового виконання в повному обсязі всіх заходів гарантування безпеки праці на робочих місцях. Завдання вивчення дисципліни полягає у набутті студентами знань, умінь і здатностей (компетенцій) ефективно вирішувати завдання професійної діяльності з обовязковим урахуванням вимог охорони праці та гарантуванням збереження життя, здоровя та працездатності працівників у різних сферах професійної діяльності.

Таблиця 1. Рекомендований розподіл навчального часу Освітньо-кваліфікаційний рівень Молодший спеціаліст Бакалавр Форма навчанняДеннаЗаочнаДеннаЗаочна Семестр4(5) 7(8) Кількість годин, всього54 Лекції, годин184 4 Лабораторні* (практичні**) заняття, годин 18(18)4 4 Самостійна робота студентів (СРС), годин Домашня контрольна робота (ДКР), семестр 4(5)7(8) Модульна контрольна робота (МКР), семестр 4(5)7(8) Підсумковий контроль екзамен Примітки: * - Лабораторні роботи передбачаються для освітніх галузей: 04 Природничі науки, 05 - Інженерія, 06 - Будівництво та архітектура, 07 Транспорт, 08 Геодезія та землеустрій, 09 - Сільське, лісове і рибне господарство та переробка їх продукції, 10 - Техніка та енергетика аграрного виробництва, 11 – Ветеринарія, 12 - Охорона здоровя, 14 - Сфера обслуговування, 17 – Безпека. ** -Практичні роботи (при відсутності відповідної навчально-лабораторної бази) передбачаються для освітніх галузей: 01 Освіта, 02 Гуманітарні науки та мистецтво, 03 - Соціальні науки, бізнес і право, 13 - Соціальне забезпечення, 15 - Державне управління.

Международная организация труда МЕЖДУНАРОДНАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ ТРУДА (МОТ) (англ. International Labour Organization, ILO; франц. Organisation internationale du travail, OIT) специализированное учреждение ООН с 1946 г. Создана в 1919 г. при Лиге Наций как Международная комиссия для выработки конвенций и рекомендаций по вопросам трудового законодательства и улучшения условий труда.трудового законодательстваусловий труда Органы МОТ: общее собрание Международная конференция труда, МКТ (англ. International Labour Conference, ILC; франц.Conférence internationale du travail, CIT);Международная конференция труда секретариат Международное бюро труда, МБТ (англ. International Labour Office, ILO; франц. Bureau international du travail, BIT).Международное бюро труда Местопребывание Женева (Швейцария). С 1954 г. членом МОТ был СССР, после распада которого России перешли права и обязанности по ратифицированным международным соглашениям. Особое значение для трудового права имеют конвенции Международной организации труда. Федеральным законом от 11 апреля 1998 г. 58-ФЗ были ратифицированы: Конвенция 1947 г. ( 81) об инспекции труда в промышленности и торговле и Протокол 1995 г. к Конвенции 1947 г. об инспекции труда; Конвенция 1978 г. ( 150) о регулировании вопросов труда; Конвенция 1981 г. ( 155) о безопасности и гигиене труда и производственной среде. Конвенция 1986 г. ( 162) об охране труда при использовании асбеста.конвенции Международной организации труда В Конвенции 1981 г. ( 155) зафиксированы принципы, которым должны следовать государства члены МОТ, осуществляя национальную политику в области безопасности труда и гигиены труда. Цель такой политики предупреждать несчастные случаи на производстве, устранять опасности в производственной среде. В соответствии с требованиями Конвенции предприниматели (руководители организаций) должны добиваться того, чтобы находящиеся под их контролем рабочие места, оборудование, процессы были безопасными и не угрожали здоровью и жизни работников.безопасности трудагигиены труданесчастные случаи на производстверуководители организацийрабочие местаздоровьюработников

Представництво МОП в Україні МОП активно працює в Україні з початку 90-х років. МОП вже здійснила проекти пов'язані з аналізом стану соціальної політики (спільно з ПРООН і Світовим банком), кризового стану ринку праці в Україні (1995 рік), розвитком соціального партнерства.1995 Протягом усього часу МОП надавала і продовжує надавати допомогу Урядові в експертній оцінці законопроектів, ознайомленні урядовців, представників профспілок і роботодавців з міжнародними стандартами статистики праці та її національною систематизацією. Нині МОП спільно з ПРООН та іншими агенціями здійснює в Україні важливі проекти, які пов'язані з розробкою моделі соціального бюджету, ринком праці та професійним навчанням безробітних, розвитком малого та середнього підприємництва, соціального діалогу, трудового законодавства, гендерної рівності у сфері праці, профілактикою ВІЛ/ СНІДу на робочих місцях. Адреса Представництва МОП в Україні: Київ. вул. Еспланадна 8/10, 19 поверх, офіс Тел.: Тел./факс: Ел. пошта:

Конвенції МОП Україною ратифіковані такі конвенції МОП: 14 «Про щотижневий відпочинок на промислових підприємствах» (1921 рік); 29 «Про примусову чи обов'язкову працю» (1930 рік); 47 «Про скорочення робочого часу до сорока годин в тиждень» (1935 рік); 81 «Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі» (1947 рік); 103 «Про охорону дитинства» (1952 рік); 105 «Про скасування примусової праці» (1957 рік); 106 «Про щорічний відпочинок в торгівлі та установах» (1957 рік); 129 «Про інспекцію праці і сільському господарстві» (1969 рік); 132 «Про оплачувані відпустки» (1970 рік); 138 «Про мінімальний вік для прийому на роботу» (1973 рік); 140 «Про оплачувані учбові відпустки» (1947 рік); 142 «Про професійну орієнтацію та професійну підготовку в галузі людських ресурсів» (1975 рік); 149 «Про зайнятість та умови праці й життя сестринського персоналу» (1977 рік); 153 «Про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті» (1979 рік); 174 «Про запобігання великим промисловим аваріям» (1993 рік); 176 «Про безпеку та гігієну праці на шахтах» (1995 рік); 182 «Про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці (1999 рік)».

Лауреати Нобелівської премії мируНобелівської премії миру Жуо (1951) Швейцер (1952) Маршалл (1953) Служба верховного комісара ООН у справах біженців (1954) Пірсон (1957) Пір (1958) Ноель-Бейкер (1959) Лутулі (1960) Гаммаршельд (1961) Полінґ (1962) Міжнародний комітет Червоного Хреста / Ліга суспільств Червоного Хреста (1963) Кінг (1964) ЮНІСЕФ (1965) Кассен (1968) Міжнародна організація праці (1969) Борлоуг (1970) Брандт (1971) Кіссинджер / Тхо (1973) Макбрайд / Сато (1974) Сахаров (1975) ЖуоШвейцерМаршаллСлужба верховного комісара ООН у справах біженцівПірсонПірНоель-БейкерЛутуліГаммаршельдПолінґМіжнародний комітет Червоного ХрестаЛіга суспільств Червоного ХрестаКінгЮНІСЕФКассенБорлоугБрандтКіссинджерТхоМакбрайдСатоСахаров

Система управления охраной труда: путь к непрерывному совершенствованию Доклад МОТ к Всемирному дню охраны труда – Культура охраны труда в документах МОТ Мы уже давно привыкли к таким понятиям или словосочетаниям, как культура общения, культура дипломатии, культура земледелия, культура производства и т. п. А вот с термином «культура охраны труда» сталкиваемся сравнительно недавно. Его толкование было сделано по итогам Всемирного дня охраны труда 28 апреля 2003 г. По определению Международной организации труда (МОТ), «национально ориентированная на профилактику культура охраны труда означает обеспечение права на безопасные и здоровые условия труда на всех уровнях, активное участие правительства, работодателей и рабочих в обеспечении безопасных и здоровых условий труда через четко сформулированную систему прав, обязанностей и сфер ответственности, где принцип профилактики имеет наивысший приоритет». Документы МОТ акцентируют наше внимание на том, что внедрение культуры труда предусматривает обучение рабочих и знание правил охраны труда как людьми, которые непосредственно находятся на стройплощадках, в шахтах, возле станков, за рулем движущихся механизмов, так и их работодателей, понимание рисков и опасности, которые должны быть под максимально возможным контролем. Также внедрение культуры охраны труда и предупреждение травматизма на производстве означает четкое выполнение своих обязанностей со стороны работодателей, которые должны иметь хорошо отлаженную систему управления охраной труда.

Оценка и управление рисками Хорошие условия труда относятся к основным правам человека и основополагающим принципам Программы достойного труда По оценкам МОТ, от производственных травм и заболеваний в мире ежегодно умирает свыше 2,3 миллионов работников, причем 4% всемирного валового внутреннего продукта теряется из-за несчастных случаев и плохих условий труда. В странах СНГ жертвами производственных травм ежегодно становятся примерно 12 миллионов мужчин и женщин. МОТ никогда не принимала аргумент о том, что несчастные случаи и заболевания «сопутствуют труду». Плохие условия труда способствуют потерям финансовых и человеческих ресурсов, подрывают производительность труда и качество продукции.

Опасность (МОТ) Опасность – это характерное фактическое или потенциальное свойство продукта, процесса или ситуации, которые могут причинить вред, повлиять на здоровье или нанести материальный ущерб. Это может произойти в результате действия химического вещества (внутренних свойств), применения лестницы в работе (ситуации), электричества, баллона со сжатым газом (потенциальной энергии), источника огня или просто из-за скользкой поверхности.

ISO ISO is intended to be a family of standards relating to risk management codified by the International Organization for Standardization. The purpose of ISO 31000:2009 is to provide principles and generic guidelines on risk management.risk managementInternational Organization for Standardization ISO seeks to provide a universally recognized paradigm for practitioners and companies employing risk management processes to replace the myriad of existing standards, methodologies and paradigms that differed between industries, subject matters and regions. Currently, the ISO family is expected to include: ISO 31000: Principles and Guidelines on Implementation ISO/IEC 31010: Risk Management - Risk Assessment Techniques ISO Guide 73: Risk Management - Vocabulary

Risk management Risk management is the identification, assessment, and prioritization of risks (defined in ISO as the effect of uncertainty on objectives, whether positive or negative) followed by coordinated and economical application of resources to minimize, monitor, and control the probability and/or impact of unfortunate events or to maximize the realization of opportunities.risksISO Risks can come from uncertainty in financial markets, project failures (at any phase in design, development, production, or sustainment life-cycles), legal liabilities, credit risk, accidents, natural causes and disasters as well as deliberate attack from an adversary, or events of uncertain or unpredictable root-cause. Several risk management standards have been developed including the Project Management Institute, the National Institute of Standards and Technology, actuarial societies, and ISO standards.natural causes and disastersroot-causestandardsProject Management InstituteNational Institute of Standards and Technology Methods, definitions and goals vary widely according to whether the risk management method is in the context of project management, security, engineering, industrial processes, financial portfolios, actuarial assessments, or public health and safety.engineering The strategies to manage risk typically include transferring the risk to another party, avoiding the risk, reducing the negative effect or probability of the risk, or even accepting some or all of the potential or actual consequences of a particular risk. Certain aspects of many of the risk management standards have come under criticism for having no measurable improvement on risk, whether the confidence in estimates and decisions seem to increase.

Risk Treatment Plan According to ISO/IEC 27001, the stage immediately after completion of the risk assessment phase consists of preparing a Risk Treatment Plan, which should document the decisions about how each of the identified risks should be handled. Mitigation of risks often means selection of security controls, which should be documented in a Statement of Applicability, which identifies which particular control objectives and controls from the standard have been selected, and why.ISO/IEC 27001risk assessmentsecurity controls

Таблица Этап 1 Выявление опасностей Этап 2 Определение лиц, подверженных опасности, и характера ущерба Этап 3 Оценка степени риска и принятие решений в отношении профилактических мер Этап 4 Учет и реализация наблюдений Этап 5 Пересмотр и актуализация оценки по мере необходимости Процесс оценки рисков с легкостью адаптируется в зависимости от размера и профиля предприятия, а также имеющихся ресурсов и навыков. Масштабный опасный объект, такой как нефтехимический завод, требует сложной оценки рисков и высокой степени мобилизации ресурсов и специалистов. Во многих странах принимаются собственные правила для оценки рисков, часто используемые в целях регулирования или разработки единых международных стандартов.

Предельно допустимая концентрация (ПДК) С точки зрения управления производственными рисками двумя главными процессами оценки рисков, связанных с химическими/физическими факторами, являются предельно допустимая концентрация (ПДК) и разработка перечня профессиональных заболеваний. В большинстве промышленно развитых стран существуют обновляемые перечни ПДК, охватывающие различные виды опасного химического, физического (температурного, шумового, ионизирующего и неионизирующего радиационного), а также биологического воздействия. Одним из наиболее примечательных в плане масштаба и коллегиального анализа является перечень Американской конференции государственных специалистов по промышленной гигиене, известный под названием Перечня предельно допустимых концентраций и используемый в качестве справочного руководства другими странами.

Что такое система управления охраной труда (СУОТ)? Понятие систем управления часто используется в процессе принятия решений как в деловой жизни, так и в быту, будь то в связи с приобретением оборудования, развитием деятельности или даже выбором новой мебели. Применение систем управления охраной труда (СУОТ) опирается на соответствующие критерии, стандарты и показатели ОТ. Их цель состоит в выработке методики оценки и повышения показателей при профилактике производственного травматизма и несчастных случаев путем эффективного управления факторами риска на рабочем месте. Это предполагает логический, поэтапный подход к разработке необходимых мер и оптимального способа их реализации, контроль темпов достижения заданных целей, оценку эффективности принятых мер и определение сфер, требующих улучшения. Такая система должна предполагать адаптацию к изменениям в характере деятельности организации и нормативной среде.

Цикл Деминга Такое понятие управления как процесса опирается на принцип четырехэтапного цикла Деминга (планирование – действие –контроль - доработка), разработанного в 1950х г.г. для постоянного повышения качества корпоративного управления. В случае ОТ «Планирование» означает разработку соответствующей политики, выделение ресурсов и специалистов, структурную проработку системы ОТ, выявление опасных факторов и оценку рисков. «Действие» – это фактическая реализация и применение программы. «Контроль» предполагает измерение активных и реактивных показателей программы ОТ. Наконец, «Доработка» завершает цикл путем пересмотра работы системы в целях непрерывного совершенствования

СУОТ В СУОТ реализованы подходы, обеспечивающие: эффективную и согласованную реализацию мер профилактики и защиты; разработку целесообразной политики; принятие обязательств; учет элементов всех рабочих мест при оценке опасностей и рисков; участие в процессе как руководства, так и сотрудников в соответствии с их уровнем ответственности.

СУОТ В докладе Комитета по охране здоровья и безопасности труда Великобритании о состоянии дел в этой области, представленном в 1972 году (так называемый «доклад Робенса»), было объявлено о переходе с отраслевого регулирования к единой нормативной базе, призванной охватывать все отрасли и их работников. Это положило начало эволюции в пользу более системного подхода к ОТ. В Великобритании (а также в других промышленно развитых странах) этот переход завершился принятием в 1974 году закона об охране труда. На международном уровне решающее значение участия социальных партнеров в реализации ОТ как на уровне страны в целом, так и на уровне предприятий было подчеркнуто в Конвенции МОТ 155 о безопасности и гигиене труда (1981) и реализующей ее Рекомендации 164. Последующие годы показали, что растущая сложность и ускоренные перемены в мире труда требуют новых подходов для обеспечения безопасности рабочих мест и производственной среды. В поисках моделей для разработки системного подхода к управлению ОТ внимание скоро было обращено на модели корпоративного развития, предназначенные для быстрой адаптации к изменениям конъюнктуры посредством непрерывной оценки экономических показателей. Этот подход быстро получил признание как эффективный способ обеспечения согласованной реализации мер ОТ, направленных на постоянную оценку, совершенствование и саморегулирование системы.

«Руководство по системам управления охраной труда» (МОТ СУОТ 2001) На международном уровне в 2001 году МОТ было опубликовано «Руководство по системам управления охраной труда» (МОТ СУОТ 2001), которое вследствие реализованного в нем трехстороннего подхода стало широко применяться в качестве основы для разработки национальных стандартов в этой сфере.

МОТ и СУОТ Подход на основе СУОТ получил признание после широкого распространения и успеха стандартов ISO в отношении качества (серия ISO 9000), а затем и окружающей среды (серия ISO14000). Эта модель опирается на теории систем, разработанные, главным образом, в области естественных и социальных наук, но также имеет много общего с механизмами корпоративного управления. В частности, все общие теории систем имеют следующие элементы: вложение, процесс, результат и доработка.

Серии ISO 9000 и В начале 1990х годов после принятия технических стандартов по управлению качеством и окружающей средой (серии ISO 9000 и 14000) возможность разработки аналогичного стандарта по управлению системами ОТ обсуждалась на Международной конференции ISO в 1996 году. При этом скоро стало очевидным, что, так как охрана труда и здоровья касается защиты здоровья и жизни людей, она уже является обязанностью работодателя по законодательству. Другие проблемы, связанные с этикой, правами и обязанностями, а также участием социальных партнеров, также нужно было учесть в этом контексте. Тем самым, стандарт по управлению ОТ должен был вобрать в себя принципы стандартов МОТ по ОТ, таких как Конвенция 155 о безопасности и гигиене труда (1981), и мог быть предметом того же режима регулирования, что и стандарты, относящиеся к управлению качеством и средой. Этот вопрос вызвал многочисленные споры, в результате которых было решено поручить разработку соответствующих международных рекомендаций МОТ в связи с ее трехсторонней структурой и ролью в установлении стандартов. В 1999 году попытки британского института стандартов (БИС) разработать стандарт по управлению ОТ под эгидой ISO снова натолкнулись на мощное международное сопротивление при подаче соответствующего предложения. Если БИС позже разработал руководство по СУОТ в форме частных технических стандартов (OHSAS), то ISO не стала заниматься этим.

Через два года, посвященных их разработке и коллегиальному анализу, «Руководство по системам управления охраной труда» (МОТ СУОТ 2001) было окончательно утверждено в апреле 2001 года на трехстороннем заседании экспертов и опубликовано в декабре того же года после одобрения Административным советом. В 2007 году Административный совет вновь подтвердил мандат МОТ в данном вопросе, обратившись к ISO с просьбой воздержаться от разработки международного стандарта по СУОТ. Руководство 2001 года содержит уникальную международную модель, сопоставимую с другими системами, стандартами и рекомендациями в области управления. Оно отражает трехсторонний подход МОТ и принципы, закрепленные в международных актах по ОТ, в частности, в Конвенции 155 о безопасности и гигиене труда (1981). Оно обеспечивает системное управление ОТ как на государственном уровне, так и на уровне предприятия. Этапы управления, определенные в Руководстве МОТ СУОТ 2001, в обобщенном виде указаны на диаграмме.

МОТ СУОТ

Контроль серьезной опасности Первое внедрение и использование СУОТ произошло в химической промышленности и энергетике (как атомной, так и тепловой) как отраслях повышенной опасности, в которых проявляется разрушительный потенциал промышленных установок и катастрофические последствия ошибок в управлении ОТ, что можно видеть на примере крупных аварий, таких как взрыв облака циклогексана в Фликсборо (Великобритания) в 1974 году, утечка метилизоцианита на заводе в Бхопале (Индия) в 1984 году, приведшая к гибели тысяч людей, разрушение реактора на Чернобыльской атомной станции в 1986 году или взрыв нитрата аммиака на заводе AZF во Франции (2001). Многие из этих событий побудили к разработке регулирующих и технических механизмов, вводящих жесткие процедуры оценки опасностей и рисков. Важнейшим элементом процедуры оценки рисков на установках повышенной опасности является анализ связанных с ними опасных факторов на этапе разработки, сооружения и эксплуатации. Из проверенных способов и методик для оформления результатов оценки опасностей можно назвать предварительный анализ опасностей (PHA), анализ рисков и пригодности к эксплуатации (HAZOP), так называемый анализ «диагностического дерева отказов» (FTA) или анализ типов отказов, эффекта и критичности (FMECA). Многие из этих методов были первоначально разработаны для атомной энергетики, а затем адаптированы к другим процессам. Они помогают определить потенциальные типы отказов компонентов процесса, предсказать их последствия и разработать профилактические меры и эффективные планы действий в случае нештатных и чрезвычайных ситуаций.

«Директива Севезо» 96/82/EC В большинстве промышленно развитых стран разработаны нормативные критерии отнесения промышленных установок к объектам повышенной опасности, которые требуют принятия специфических и строгих мер для обеспечения безопасности. Хорошим примером таких правил является Директива ЕС 1996 (так называемая «Директива Севезо» 96/82/EC) о контроле за факторами повышенной опасности, связанными с вредными веществами.

Конвенция 174, Рекомендации ( 181) Конвенция 174 о предотвращении крупных промышленных аварий (1993) содержит систематизированную и комплексную модель для защиты работников, общественности, окружающей среды от крупных промышленных аварий, связанных с опасными веществами, а также смягчения последствий таких аварий. В Конвенции изложена система идентификации и контроля за крупными промышленными объектами, ответственность работодателей и компетентных органов, а также права и обязанности работников. В ней также указана ответственность стран -экспортеров. В Рекомендации ( 181) указаны дополнительные положения, например, по организации международных переводов и ускоренной выплаты компенсации пострадавшим. В ней также предусмотрена обязанность ратифицирующих государств формировать национальную политику на основе кодекса практических правил по предотвращению крупных промышленных аварий и обязанность многонациональных корпораций принимать соответствующие меры на всех предприятиях на равноправной основе. МОТ также разработала руководство по оценке факторов повышенной опасности (1993), направленное на содействие странам в разработке систем и программ контроля объектов повышенной опасности.

СУОТ не решает всех проблем повышения эффективности охраны труда на предприятии и обеспечения безопасной и здоровой производственной среды. Как и любому другому методу, СУОТ присущи свои преимущества и недостатки, а ее эффективность в большой степени зависит от качества ее понимания и применения. Если на одних предприятиях целесообразно внедрить СУОТ в полном масштабе, для других может оказаться лучше урезанная система с менее формализованным подходом к управлению ОТ. Решение о переходе на СУОТ подчас трудно оправдать в связи с потенциально малым отличием программы от системы. Программный подход, например, указанный в Конвенции 155 (1981), фактически содержит системные черты – и, аналогичным образом, системные подходы содержат признаки программ. Это также справедливо в случае ряда национальных актов по ОТ. Однако системное управление обеспечивает возможность для создания механизма, который не только позволяет на постоянной основе оценивать эффективность и совершенствовать ОТ, но и формировать культуру профилактики, как указано в Глобальной стратегии МОТ по охране труда (2003) и в Конвенции 187 об основах, содействующих охране и гигиене труда (2006). Эффективность СУОТ не может быть выше эффективности управления предприятием в целом. Подобно всем методам, у нее есть свои сильные и слабые стороны, которые нужно знать. Поэтому важно иметь представление как о проблемах, могущих затруднить работу СУОТ, так и об элементах, которые необходимы для обеспечения эффективности и использования ключевых преимуществ СУОТ для охраны труда и здоровья. При этом следует помнить, что сильные и слабые стороны действуют, в основном, на средних и крупных предприятиях, имеющих необходимый технический и финансовый потенциал для полномасштабного внедрения СУОТ.

Преимущества СУОТ Позволяет корректировать программы охраны труда и здоровья с течением времени в целях прогрессивного совершенствования решений в отношении механизмов контроля опасных факторов и снижения рисков. Прочие важные преимущества включают: возможность интеграции требований ОТ в корпоративные системы и приведения целей ОТ в соответствие с экономическими задачами, что способствует большему учету реализационных затрат в связи с контрольным оборудованием и процессами, подготовкой, обучением и информационным обеспечением; унификация требований ОТ с иными взаимосвязанными требованиями, в том числе связанными с качеством и окружающей средой; формирование логической основы для создания и функционирования программы ОТ, позволяющей следить за всеми элементами, требующими действия и контроля; оптимизация и отработка коммуникативных механизмов, мер, процессов, программ и целей в соответствии с единым набором правил; применимость в условиях различных культур и национальных систем регулирования; создание среды, способствующей формированию культуры профилактики в охране труда; укрепление социального диалога; распределение соответствующих обязанностей между руководством среднего звена с участием руководителей, ИТР и рабочих и определением для каждого конкретной сферы ответственности по эффективной реализации системы; возможность адаптации в зависимости от размера и профиля предприятия, а также от типов имеющихся факторов опасного воздействия. формирование системы непрерывного совершенствования; обеспечение контролируемой базы для оценки эффективности.

Недостатки СУОТ Система управления охраной труда: путь к непрерывному совершенствованию Хотя СУОТ обладает безусловным потенциалом для улучшения охраны труда, существует много проблем, которые в случае их игнорирования могут быстро подорвать эффективность системы. Польза СУОТ ставилась под сомнение в некоторых исследованиях на эту тему, которые подчеркивали целый ряд потенциально серьезных проблем, например: Оборот документов и иной письменной отчетности следует держать под тщательным контролем во избежание подмены целей системы бюрократическими процедурами. Ориентация на человека может быть легко потеряна при смещении центра тяжести на соблюдение документарных требований, а не на людей. Следует избегать дисбаланса управленческих процессов (по управлению качеством, ОТ, окружающей средой) во избежание размывания требований и их неравного положения. Отсутствие тщательного планирования и полноценной коммуникации до внедрения программы СУОТ могут вызвать подозрение и сопротивление переменам. СУОТ, как правило, уделяет больше внимание безопасности, чем охране здоровья, что создает опасность пропустить начало профессиональных заболеваний. Поэтому надзор за состоянием здоровья работников следует включать в состав системы как важное и эффективное средство контроля в долгосрочной перспективе. Как указано в Конвенции 161 о службах гигиены труда (1985) и соответствующей Рекомендации ( 171), соответствующие службы должны быть составной частью СУОТ. В зависимости от размера предприятия, СУОТ может требовать выделения крупных средств и быть предметом реалистичной оценки совокупных затрат в плане сроков реализации, навыков и кадров, требуемых для создания и работы СУОТ. Это имеет тем более важное значение при привлечении подрядчиков.

Основные элементы качественной системы управления охраной труда Тщательно оценить потребности предприятия применительно к имеющимся ресурсам; Осуществить соответствующую адаптацию СУОТ; Обеспечить ориентацию системы на эффективность мер профилактики и защиты; Помнить, что система предназначена для совершенствования, а не для самооправдания; Обеспечить, чтобы проверки содействовали процессу постоянного совершенствования, а не превратились в механизм для простого повышения баллов; Помнить, что эффективность подхода на основе систем управления зависит от эффективности имеющихся принципов или программы ОТ; Программы ОТ должны функционировать в соответствии с требованиями национального законодательства по ОТ, а предприятие должно обеспечивать проверку соответствия этим требованиям и регулярную актуализацию программ в соответствии с ними; Обучение ОТ в целях реализации СУОТ должно осуществляться на непрерывной основе на всех уровнях иерархии – от руководства высшего звена до рабочих – при условии регулярной актуализации для обеспечения знакомства с системой и учета изменений в организационной структуре; Для обеспечения ориентации системы на человека нужны каналы связи между различными уровнями иерархии. Для эффективного решения проблем, связанных с ОТ, необходим двухсторонний обмен соответствующей информацией; сведениям, поступающим от рабочих, должно уделяться должное внимание с возможностью передачи на вышестоящий уровень; СУОТ не может обходиться без эффективного социального диалога (путем прямого участия и согласования). Рабочие и их представители должны иметь возможность полноценного участия в управлении ОТ на предприятии в рамках совместных комитетов по охране и безопасности труда или других механизмов, например, коллективных договоров. Система может быть эффективной только при наделении всех заинтересованных сторон четко определенными обязанностями по управлению ею. Системы инспекций труда по прежнему обеспечивают связь по официальным каналам между государственной системой ОТ и предприятиями в вопросах трудовых отношений и ОТ. При соответствующей подготовке они, безусловно, смогут играть решающую роль в обеспечении соответствия СУОТ, в том числе контрольных механизмов, положениям национального законодательства и правил. Будущее СУОТ зависит от правильного соотношения между добровольным и обязательным подходом. Следует стремиться к более экономичной системе реализации, объединяющей добровольное начало и нормативный надзор, в частности, применительно к механизмам контроля.

МОТ После публикации Руководства (2001) МОТ активно оказывала техническую помощь странам, заинтересованным в разработке своих собственных руководств по СУОТ. Соответствующие курсы предлагаются в международном учебном центре МОТ в Турине (Италия). Такие страны, как Аргентина, Бразилия, Израиль и Ирландия, уже официально признали Руководство МОТ как модель для разработки национальных правил с учетом местных потребностей. Франция признала это руководство как единственную основу для сертификации СУОТ внутри страны. В Македонии (бывшая республика Югославии) уже начата реализация 3 летней программы по внедрению МОТ - СУОТ 2001 на средних и крупных предприятиях. В Японии разработаны собственные правила, опирающиеся на Руководство МОТ - СУОТ: «Руководство по системам управления охраной труда в строительстве» (COSHMS), разработанное Японской строительной ассоциацией по охране труда (JCSHA), а также «Руководство по системам управления охраной труда в промышленности», разработанное Японской промышленной ассоциацией по охране труда (JISHA).

ГОСТ "2007 В 2007 году в одиннадцати странах СНГ был принят новый межгосударственный стандарт – ГОСТ "2007: «Система стандартов безопасности труда. Системы управления охраной труда. Общие требования» – который опирается на Руководство МОТ - СУОТ Хорошим показателем всеобщего признания Руководства МОТ-СУОТ 2001 является то, что оно переведено на 22 языка, применяется, как минимум, в 30 странах и имеет все шансы стать наиболее распространенной моделью, которая используется при разработке программ СУОТ на уровне как государства, так и предприятий. Общий формат документа упрощает его применение в комплексе с другими нормами СУОТ, в составе комплексных систем управления, а также облегчает реализацию требований ОТ международными и многонациональными организациями. Целый ряд технических стандартов и правил СУОТ для предприятий разработан частными организациями – например, стандарт Американского национального института стандартов (ANSI Z10) или Британского института стандартов (BS OHSAS серии). За последние 20 лет огромное большинство стран приняли требование о реализации СУОТ на предприятиях на основе целого ряда добровольных или нормативных механизмов.

Основные элементы системы управления охраной труда Политика Политика ОТ: Работодатель обязан изложить политику ОТ в письменном документе, согласованном с работниками и их представителями. Участие работников: Участие работников является важнейшим элементом системы управления ОТ на предприятии. Организация Ответственность и подотчетность: Общая ответственность за охрану труда работников ложится на работодателя, который обеспечивает руководство мероприятиями ОТ и ответственность руководителей среднего звена, признаваемую и известную на всех уровнях. Компетенция и подготовка: Необходимые требования к компетенции определяются работодателем, который должен установить и наладить работу механизмов, обеспечивающих необходимую компетенцию всех лиц в отношении аспектов охраны и безопасности труда при исполнении своих обязанностей.

Основные элементы системы управления охраной труда Документация: Документация, связанная с ОТ, разрабатывается, ведется и поддерживается в актуальном состоянии по мере необходимости в зависимости от масштаба и профиля предприятия; она доводится до сведения и должна быть легко доступной всем соответствующим работникам предприятия. Эта документация может охватывать политику, распределение обязанностей по ОТ, главные опасные факторы и риски, средства их предотвращения и контроля; учет мероприятий ОТ, перечень производственных травм, ухудшений состояния здоровья, профессиональных заболеваний и соответствующих несчастных случаев, нормативы и правила ОТ; учет вредного воздействия, результаты контроля состояния производственной среды, данные обследования состояния здоровья; результаты мониторинга; технические и организационные процедуры, инструкции и прочие взаимосвязанные внутренние регламенты. Коммуникация: Следует создать и обеспечить работу механизмов и процедур в целях получения и документирования внутренних/внешних сообщений, связанных с ОТ, и надлежащего реагирования на них; обеспечения внутренней передачи информации по ОТ между различными уровнями и функциями в структуре предприятия; обеспечения получения, учета и реагирования на сообщения, идеи и предложения по ОТ, поступающие от работников и их представителей.

Основные элементы системы управления охраной труда Планирование и реализация Первичный анализ: Состояние существующей системы управления ОТ и соответствующих механизмов следует изучить в рамках первичного анализа, результаты которого должны стать опорной точкой для измерения степени развития системы на постоянной основе. При отсутствии системы управления ОТ результаты первичного анализа должны стать основой для создания системы ОТ. Первичный анализ осуществляется компетентными специалистами по согласованию с работниками и (или) их представителями, в зависимости от обстоятельств. Планирование, развитие и реализация системы: Целью планирования должно быть создание такой системы, которая: (a) как минимум, обеспечивает соблюдение требований законодательства и правил; (b) содержит необходимые элементы системы управления ОТ; (c) предполагает постоянный рост эффективности ОТ. Необходимо предусмотреть механизмы для надлежащего и правильного планирования мероприятий ОТ на основе результатов первичного анализа, последующих проверок, иных имеющихся данных. Такие механизмы планирования должны способствовать охране труда на предприятии, а так же охватывать разработку и реализацию всех элементов системы управления ОТ. Задачи охраны и безопасности труда Задачи и требования должны быть измеримыми, отвечать специфике работы предприятия, соответствовать политике ОТ и опираться на результаты первичного анализа или последующих проверок; они должны соответствовать требованиям законодательства и правил, иметь ориентацию на постоянное улучшение охраны труда работников и достижение лучших показателей эффективности ОТ, быть реалистичными и достижимыми; оформляться соответствующими документами и доводиться до сведения функционального персонала на всех уровнях; подвергаться периодической оценке и актуализации по мере необходимости.

Основные элементы системы управления охраной труда Предотвращение опасных факторов Меры предотвращения и контроля: Идентификацию, классификацию и оценку опасных факторов и рисков, влияющих на безопасность и здоровье работников, следует проводить на постоянной основе. Меры профилактики и защиты должны приниматься в следующей очередности: (a) устранение опасных факторов/рисков; (b) контроль опасных факторов/ рисков на местах путем принятия соответствующих мер; (c) минимизация опасных факторов/рисков путем разработки безопасных производственных систем; (d) если остаточные факторы/риски не могут контролироваться при помощи коллективных мер, работодатель обязан бесплатно обеспечить наличие соответствующих средств личной защиты, включая защитную одежду, и принять меры по обеспечению их использования и поддержания в рабочем состоянии. Принимаемые меры профилактики и контроля опасных факторов должны: (a) соответствовать опасным факторам и рискам, характерным для профиля предприятия; (b) при необходимости подвергаться проверке и адаптации на регулярной основе; (c) соответствовать требованиям законодательства и правил, опираться на положительный опыт; (d) учитывать текущее состояние научных знаний, включая информацию и отчеты, исходящие от организаций, таких как инспекции труда, службы производственной гигиены и прочие соответствующие органы. Управление изменениями: В случае изменений – внутренних (например, кадровых, технологических, производственных, организационных, структурных) или внешних (законодательных, нормативных, организационных (укрупнения), изменений в научных знаниях или технологиях ОТ) – оценку их влияния на ОТ и принятие соответствующих профилактических мер следует осуществлять заблаговременно Оценку опасных факторов/рисков следует проводить до изменения или внедрения на предприятии новых технологий, процессов, материалов или оборудования. Ее следует проводить по согласованию и при участии работников и их представителей, и, при необходимости, комитета по охране труда. При реализации «решения об изменениях» все затронутые ими работники предприятия должны получить необходимую информацию и подготовку. Готовность к чрезвычайным ситуациям и реагирование на них: Меры предотвращения, готовности и реагирования на чрезвычайные ситуации следует принимать и поддерживать на основе постоянного внутреннего процесса подготовки и информирования при обеспечении связи с внешними службами по чрезвычайным ситуациям. Эти меры должны определять потенциальную возможность несчастных случаев и чрезвычайных ситуаций, и быть направленными на предотвращение связанных с ними рисков ОТ. Они должны разрабатываться в сотрудничестве с внешними службами по чрезвычайным ситуациям и другими компетентными органами.

Основные элементы системы управления охраной труда Оценка эффективности Контроль и измерение эффективности: Процедуры контроля, измерения и регистрации эффективности ОТ следует разрабатывать, внедрять и проверять на регулярной основе. Необходимо распределить ответственность, подотчетность и полномочия контроля между различными уровнями иерархии управления. Расследование производственного травматизма, ухудшения состояния здоровья, заболеваний и несчастных случаев, а также их влияния на эффективность ОТ: Расследование и документирование источников/причин производственного травматизма, ухудшения состояния здоровья, заболеваний и несчастных случаев должны быть направлены на выявление пробелов в системе управления ОТ. Такое расследование должно проводиться компетентными специалистами при надлежащем участии работников и их представителей. Результаты должны передаваться в комитет по охране труда, если он имеется, для выработки соответствующих рекомендаций. Данные расследования и рекомендации должны поступать надлежащим лицам для принятия корректирующих мер, включаться в управленческие проверки, а также учитываться при разработке мероприятий, направленных на постоянное развитие системы. Отчеты внешних следственных органов (инспекций труда или учреждений социального страхования) следует исполнять таким же образом, как и отчеты внутреннего расследования, с учетом конфиденциальности. Проверки: В целях определения общих показателей работы системы и ее эффективности по охране труда работников и предотвращению несчастных случаев следует создать механизмы периодических проверок всех элементов системы управления ОТ. Необходимо разработать политику и план проведения проверок, включая определение компетенции ревизора, объем, периодичность, методологию и отчетность по результатам проверок. Управленческие проверки: Управленческие проверки следует проводить периодически в целях оценки общей стратегии системы управления ОТ, достижения заданных целей и соответствия потребностям предприятия; они должны опираться на данные/меры, собранные/ принятые в учетном периоде, и на информацию о том, какие аспекты и приоритеты требуют изменения для повышения эффективности и достижения заданных целей.

Основные элементы системы управления охраной труда Меры по совершенствованию системы Профилактические и корректирующие меры: Следует разработать и обеспечить применение механизмов реализации профилактических и корректирующих мер, разрабатываемых по результатам оценки и измерения эффективности системы управления ОТ, ревизионных и управленческих проверок системы управления ОТ. Если оценка системы управления ОТ или другие источники показывают, что меры профилактики и защиты от опасных факторов и рисков являются или могут стать недостаточными, корректирующие меры должны приниматься с учетом приоритетности профилактики и контроля при условии их своевременного завершения и документирования в соответствии с действующим порядком. Постоянное развитие: Следует создать и обеспечить применение механизмов постоянного развития соответствующих элементов и системы управления ОТ в целом. Эти механизмы должны учитывать задачи и всю информацию и данные, собранные по каждому из элементов системы, включая результаты оценки, измерения эффективности, расследований, рекомендации ревизионных проверок, результаты управленческих проверок, рекомендации по улучшению, изменения в законодательстве, правилах и коллективных договорах, новые данные, существенные технические или организационные изменения производственных процессов, а также результаты реализации программ охраны и укрепления здоровья. При этом эффективность процессов охраны труда на одном рабочем месте следует сравнивать с результатами, достигнутыми на других, в целях повышения эффективности системы.

Новый OHSAS 18001:2007 В июле 2007 г. была опубликована новая официальная версия OHSAS 18001:2007 (Комплект оценки профессиональной безопасности и здоровья; Название: «Системы менеджмента профессиональной безопасности и здоровья – Требования»). Процесс пересмотра спецификации был инициирован в 2005 г. и завершился в 2007 году. В отличие от документа OHSAS 18001:1999, который именовался «спецификацией», теперь OHSAS имеет статус международного стандарта, признанного Международной Организацией по Стандартизации ISO. В целом стандарт OHSAS 18001:2007 объединил последние наработки в области профессиональной безопасности и охраны труда, стал более практичен. Новая версия более удобна для интеграции системы управления профессиональной безопасностью и здоровьем с другими системами менеджмента на предприятии (ISO 14001:2004 – менеджмент охраны окружающей среды, ISO 9001:2000 – менеджмент качества), что существенно оптимизирует временные и финансовые затраты на разработку, внедрение, сертификацию и поддержание управленческой системы организации. Практика показывает, что интегрированные системы все более востребованы на рынке среди крупных промышленных предприятий. Стандарт OHSAS 18001:2007 позволяет значительно снизить производственные риски. Действенность стандарта обусловлена тем, что он подходит к решению вопросов безопасности «системно». Именно системы менеджмента являются эффективным инструментом управления рисками и снижения их вероятности, поскольку основаны не на реагировании и «тушении пожаров», а на системном, логическом подходе, позволяющем предупреждать возможные аварийные ситуации.

Небольшие дополнения и уточнения Значительных изменений в новой версии нет, однако небольшие дополнения и уточнения имеются, которые должны быть учтены при очередном аудите или проверке. Новая версия стандарта OHSAS отличаться от предыдущей по следующим параметрам: Основные уточнения 1. Физическое здоровье каждого работника имеет большее значение. 2. Существует чёткое разграничение охраны труда сотрудников и безопасности организации применительно к внешним и экономическим воздействиям. 3. Термин «инцидент» (incident) заменён термином «несчастный случай» (accident). Это влияет на анализ, а также предупреждающие и корректирующие действия (см. п. 8). 4. При определении и оценке рисков и соответствующих предупреждающих и корректирующих действий учитываются модели поведения сотрудников, их личные навыки и другие т.н. человеческие факторы. Кроме того эти факторы учитываются при повышении осведомлённости сотрудников и при проведении общего и специального обучения. 5. При определении корректирующих и предупреждающих действий необходимо придерживаться определённой иерархии защитных и корректирующих действий: o устранение рисков; o замена менее эффективных мер защиты; o технические меры защиты; o организационные меры защиты; o персональные меры защиты.

Небольшие дополнения и уточнения 6. Новое требование – соблюдение правовых норм – оценивается организацией (см. также ISO 14001:2004). 7. Требуется большее вовлечение персонала и их вклад в систему промышленной безопасности и здоровья. 8. Теперь требуется не только ранее использовавшийся анализ несчастных случаев, но и анализ т. н. инцидентов (например, ситуации, близкие к аварийным). 9. Для анализа со стороны руководства требуются все 9 входных элементов (сопоставимо с ISO 14001). 10. К OHSAS 18001:2007 следует относиться как к основному стандарту по внедрению систем менеджмента профессиональной безопасности и здоровья, а не как к рекомендациям или спецификациям. 11. Добавлены новые определения (23 вместо 17), а также пересмотрены существующие, чтобы соответствовать требованиям современной охраны труда. 12. Все значимые опасности и риски организации необходимо рассматривать применительно к охране труда и здоровью сотрудников. 13. Для существующих сертификатов по OHSAS 18001:1999 определён двухлетний переходный период. Этот период заканчился 1 июля 2009 г. Все переходные аудиты завершены к 31 марта 2009 г., был дан трёхмесячный период для исправления потенциальных несоответствий и избежать периода, когда организация остаётся без сертификата.

Наличие сертификата OHSAS 18001:2007 позволяет Как и при сертификационном аудите важно, чтобы новые требования были эффективно внедрены, а также проведены внутренний аудит и анализ со стороны руководства, до выдачи нового сертификата. Наличие сертификата OHSAS 18001:2007 позволяет: осуществлять контроль над опасными производственными факторами; управлять рисками, возникающими в процессе производственной деятельности; предотвращать возникновение инцидентов, аварий, нештатных ситуаций; снижать потери от несоответствующей деятельности; интегрироваться с действующими на предприятии системами менеджмента; внести положительные изменения в имидж предприятия. Система управления Охраной Труда является одной из составных частей, общей Системы Менеджмента компании.

Статистические, экспертные и аналитические методы оценки рисков. - Методы оценки риска и их сравнение (FMEA), анализ опасности работоспособности (HAZOP), HAZID, задачи надежности, вероятностная оценка рисков (PRA), анализ дерева отказов (FTA); - Индуктивный и дедуктивный подходы. Методы выявления причинно-следственной связи; - Экспертные сессии; - Групповая работа.

Менеджмент риска ИССЛЕДОВАНИЕ ОПАСНОСТИ И РАБОТОСПОСОБНОСТИ Прикладное руководство IEC 61882:2001 Hazard and operability studies (HAZOP studies) - Application guide (MOD) Настоящий стандарт является модифицированным по отношению к международному стандарту МЭК 61882:2001 «Исследование опасности и работоспособности (HAZOP). Руководство по применению» (IEC 61882:2001 «Hazard and operability studies (HAZOP studies) - Application guide») путем внесения технических отклонений, объяснение которых приведено во введении к настоящему стандарту. Наименование настоящего стандарта изменено относительно наименования указанного международного стандарта для приведения в соответствие сГОСТ Р ГОСТ Р Целью настоящего стандарта является описание принципов и процедур исследования опасности и работоспособности. Исследование HAZOP*используют для:* - идентификации потенциальных опасностей в системе. Рассматриваемые опасности могут включать как опасности, касающиеся только самой системы, так и опасности со значительно более широкой сферой распространения, например, опасности для окружающей среды; - идентификации потенциальных проблем работоспособности системы и, в частности, причин эксплуатационных нарушений и отклонений в производстве, приводящих к изготовлению несоответствующей продукции. Результаты исследований HAZOP, такие как идентификация потенциальных опасностей и проблем работоспособности, оказывают существенную помощь в определении необходимых корректирующих мероприятий.

"Метод FMEA»» Назначение метода Применяется при разработке и непрерывном совершенствовании продукции и процессов. Метод FMEA - инструмент управления качеством и достижения эффективного производства конкурентоспособной продукции. Цель метода Повысить качество и обеспечить устойчивое, эффективное производство конкурентоспособной продукции и процессов за счет предотвращения появления дефектов (отказов) или уменьшения негативных последствий от них. Суть метода FMEA (Failure Mode and Effects Analysis) - систематизированная совокупность мероприятий, позволяющих: выявить потенциальные дефекты и варианты отказов, которые могут возникнуть при применении продукции или функционировании процесса; определить основные причины их появления и возможные последствия; выработать действия по устранению этих причин или предотвращению возможных последствий. План действий Распознавание и оценка потенциальных дефектов и (или) отказов продукции или процесса и их последствий. Определение действий по устранению или уменьшению вероятности возникновения потенциальных дефектов и (или) отказов. Документирование всех этих мероприятий.

FMEA (Failure modes and effects analysis) – анализ причин и последствий отказов. Существует три основных вида FMEA, определяемых по объекту анализа: FMEA – анализ технической системы. Направлен на выявление проблем в основных функциях системы; FMEA – анализ конструкции. Направлен на выявление проблем в компонентах и подсистемах изделия; FMEA – анализ процесса. Направлен на выявление проблем в процессах производства, сборки, монтажа и обслуживания изделия. Они могут применяться каждый по отдельности, либо во взаимосвязи друг с другом. Если выполняются все три вида FMEA – анализа, то их взаимосвязь может быть представлена следующим образом:

Схема FMEA-анализа Метод FMEA хорошие результаты дает при использовании в комбинации с функционально-стоимостным анализом. ПРОВЕДЕНИЕ FMEA-АНАЛИЗА БЕЗ РАЗРАБОТКИ И РЕАЛИЗАЦИИ СООТВЕТСТВУЮЩИХ МЕРОПРИЯТИЙ ПО УСТРАНЕНИЮ ДЕФЕКТОВ НЕ ИМЕЕТ СМЫСЛА.

Правила эффективного применения метода FMEA Технология проведения FMEA-анализа включает два основных этапа: этап построения компонентной, структурной, функциональной, потоковой моделей объекта анализа и диаграммы Исикавы; этап исследования моделей. На этапе исследования моделей: анализируется процесс; проводится обратная мозговая атака; составляется список возможных последствий (S) каждого отказа; каждое последствие, в соответствии с его серьезностью, оценивается экспертами обычно по 10-балльной шкале (при этом 10 соответствует самым тяжким последствиям); вероятность возникновения последствия (O) оценивается по 10-балльной шкале; вероятность обнаружения отказа и его последствий (D) также оценивается по 10-балльной шкале; для каждого последствия вычисляется коэффициент приоритетности риска - R (Risk Priority Number - RPN); выбираются отказы, над которыми предстоит работать; принимаются меры для устранения или сокращения отказов с высоким показателем риска; рассчитывается новый показатель риска с учетом разработанных мероприятий. Результаты анализа заносятся в специальную таблицу.

Метод Файн-Кинни

Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Закон України Про охорону праці

Стаття 1. Визначення понять і термінів Охорона праці - це система правових, соціально- економічних, організаційно-технічних, санітарно- гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності. Роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю. Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Стаття 2. Сфера дії Закону Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Стаття 3. Законодавство про охорону праці Законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.

Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням. Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах: пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці; комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності; адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану; використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству; інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці; забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях; використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

З А К О Н У К Р А Ї Н И Про колективні договори і угоди (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 36, ст.361) (Вводиться в дію Постановою ВР N 3357-XII від , ВВР, 1993, N 36, ст.362) (Із змінами, внесеними згідно із Законами N 607/96-ВР від , ВВР, 1997, N 6, ст. 49 N 20/97- ВР від , ВВР, 1997, N 11, ст. 89) Цей Закон визначає правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і власників.

Стаття 1. Колективний договір і угода Колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників або уповноважених ними органів.

Стаття 7. Зміст колективного договору Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці. (Частину другу статті 7 доповнено абзацом одинадцятим згідно із Законом N 20/97-ВР від ) Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Стаття 18. Відповідальність за порушення і невиконання колективного договору, угоди На осіб, які представляють власника або уповноважений ним орган чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи і з вини яких порушено чи не виконано зобов'язання щодо колективного договору, угоди, накладається штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, і вони також несуть дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади. На вимогу профспілок, іншого уповноваженого трудовим колективом органу власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вжити заходів, передбачених законодавством, до керівника, з вини якого порушуються чи не виконуються зобов'язання щодо колективного договору, угоди. (Стаття 18 із змінами, внесеними згідно із Законом N 607/96-ВР від )

ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України (З дня вступу України до Світової організації торгівлі до цього Кодексу будуть внесені зміни згідно із Законом України від 16 листопада 2006 року 358-V) Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності. Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами

Стаття 69. Соціальна діяльність підприємства 1. Питання щодо поліпшення умов праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування працівників підприємства та їх сімей, а також інші питання соціального розвитку вирішуються трудовим колективом за участі власника або уповноваженого ним органу відповідно до законодавства, установчих документів підприємства, колективного договору.

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ Із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 31 травня 2007 року 1111-V (З 12 квітня 2008 року частину другу статті 158 цього Кодексу було виключено згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року 3480-IV)

Глава 81 СТВОРЕННЯ ЗАГРОЗИ ЖИТТЮ, ЗДОРОВ'Ю, МАЙНУ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ АБО МАЙНУ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ Стаття Усунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи 1. Фізична особа, життю, здоров'ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює.

Стаття Наслідки не усунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи 1. У разі не усунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи заінтересована особа має право вимагати: 1) вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози; 2) відшкодування завданої шкоди; 3) заборони діяльності, яка створює загрозу.

Стаття Відшкодування шкоди, завданої внаслідок не усунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи 1. Шкода, завдана внаслідок не усунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, відшкодовується відповідно до цього Кодексу.

Глава 82 ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ § 1. Загальні положення про відшкодування шкоди Стаття Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду 1. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. 2. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. 3. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. 4. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Стаття Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду 1. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. 2. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Стаття Відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи 1. Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. 2. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ Стаття 271. Порушення вимог законодавства про охорону праці 1. Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк. 2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, - карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого. ukrinform.uaukr/news/kriminalniy…kodeks…na… ukrinform.uaukr/news/kriminalniy…kodeks…na…

Стаття 272. Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою 1. Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на виробництві або будь-якому підприємстві особою, яка зобов'язана їх дотримувати, якщо це порушення створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. 2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, - карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Стаття 274. Порушення правил ядерної або радіаційної безпеки 1. Порушення на виробництві правил ядерної або радіаційної безпеки особою, яка зобов'язана їх дотримувати, якщо воно створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, - карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, - карається позбавленням волі на строк від трьох до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

З А К О Н У К Р А Ї Н И Про об'єкти підвищеної небезпеки (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 15, ст.73) (Із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV від , ВВР, 2003, N 30, ст.247) Цей Закон визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, і спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків

Стаття 1. Визначення термінів У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні: суб'єкт господарської діяльності - юридична або фізична особа, у власності або у користуванні якої є хоча б один об'єкт підвищеної небезпеки;

об'єкт підвищеної небезпеки - об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру;

небезпечна речовина - хімічна, токсична, вибухова, окислювальна, горюча речовина, біологічні агенти та речовини біологічного походження (біохімічні, мікробіологічні, біотехнологічні препарати, патогенні для людей і тварин мікроорганізми тощо), які становлять небезпеку для життя і здоров'я людей та довкілля, сукупність властивостей речовин і/або особливостей їх стану, внаслідок яких за певних обставин може створитися загроза життю і здоров'ю людей, довкіллю, матеріальним та культурним цінностям;

порогова маса небезпечних речовин - нормативно встановлена маса окремої небезпечної речовини або категорії небезпечних речовин чи сумарна маса небезпечних речовин різних категорій;

ідентифікація об'єктів підвищеної небезпеки - порядок визначення об'єктів підвищеної небезпеки серед потенційно небезпечних об'єктів;

потенційно небезпечний об'єкт - об'єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об'єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії;

ризик - ступінь імовірності певної негативної події, яка може відбутися в певний час або за певних обставин на території об'єкта підвищеної небезпеки і/або за його межами; прийнятний ризик - ризик, який не перевищує на території об'єкта підвищеної небезпеки і/або за її межами гранично допустимого рівня; управління ризиком - процес прийняття рішень і здійснення заходів, спрямованих на забезпечення мінімально можливого ризику;

декларація безпеки - документ, який визначає комплекс заходів, що вживаються суб'єктом господарської діяльності з метою запобігання аваріям, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації аварій та їх наслідків.

Стаття 3. Державний нагляд та контроль у сфері діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки Державний нагляд та контроль у сфері діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, здійснюють уповноважені законами органи влади, в тому числі спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади та їх відповідні територіальні органи, до відання яких відповідно до закону віднесені питання: охорони праці; забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища; захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; пожежної безпеки; санітарно-епідемічної безпеки; містобудування.

ЗАКОН УКРАЇНИ Про пожежну безпеку 11 травня 2007 року 1014-V (З 1 січня 2008 року до цього Закону будуть внесені зміни згідно із Законом України від 16 травня 2007 року 1026-V)

Забезпечення пожежної безпеки Забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Стаття 2. Забезпечення пожежної безпеки Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців. Це повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій. Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором. Забезпечення пожежної безпеки при проектуванні та забудові населених пунктів, будівництві, розширенні, реконструкції та технічному переоснащенні підприємств, будівель і споруд покладається на органи архітектури, замовників, забудовників, проектні та будівельні організації. Забезпечення пожежної безпеки в жилих приміщеннях державного, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на квартиронаймачів і власників, а в жилих будинках приватного житлового фонду та інших спорудах, на дачах і садових ділянках - на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму.

Стаття 8. Вивчення правил пожежної безпеки У загальноосвітніх і професійних навчально-виховних закладах, вищих навчальних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів організовується вивчення правил пожежної безпеки на виробництві та в побуті, а також навчання дій на випадок пожежі. У дитячих дошкільних закладах проводиться виховна робота, спрямована на запобігання пожежам від дитячих пустощів з вогнем і виховання у дітей бережливого ставлення до національного багатства. Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого та регіонального самоврядування, житлові установи та організації зобов'язані за місцем проживання організовувати навчання населення правил пожежної безпеки в побуті та громадських місцях.

Усі працівники під час прийняття на роботу і щорічно за місцем роботи проходять інструктаж з питань пожежної безпеки відповідно до Типового положення, затверджуваного Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Особи, яких приймають на роботу, пов'язану з підвищеною пожежною небезпекою, повинні попередньо пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання своїх обов'язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки.

Перелік посад і порядок організації навчання визначаються Кабінетом Міністрів України. Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань пожежної безпеки, забороняється. Програми навчання з питань пожежної безпеки мають погоджуватися з органами державного пожежного нагляду.

Стаття 14. Мета і завдання пожежної охорони Пожежна охорона створюється з метою захисту життя і здоров'я громадян, приватної, колективної та державної власності від пожеж, підтримання належного рівня пожежної безпеки на об'єктах і в населених пунктах. Основними завданнями пожежної охорони є: здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог; запобігання пожежам і нещасним випадкам на них; гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха. Забороняється використання пожежної охорони для виконання завдань, не передбачених цим Законом.

Стаття 15. Види пожежної охорони Пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, місцеву та добровільну. (стаття 15 із змінами, внесеними згідно із Законом України від р IV)

Стаття 34. Гасіння пожеж Гасіння пожеж пожежною охороною здійснюється безкоштовно. У підрозділах державної пожежної охорони організується цілодобове несення служби, порядок якого встановлюється Міністром України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Для виклику державної пожежної охорони в автоматичній телефонній мережі встановлюється єдиний номер Підрозділи державної пожежної охорони виїжджають для гасіння пожеж на всі об'єкти незалежно від форм власності, за винятком підземних споруд (крім діючих станцій метрополітену). Організація гасіння пожеж на підземних спорудах і територіях державного лісового фонду здійснюється у порядку, який встановлюється Державним комітетом України по нагляду за охороною праці та Міністерством лісового господарства України. Під час гасіння пожеж працівник пожежної охорони має право на безперешкодний доступ у всі жилі, виробничі та інші приміщення, а також вживати будь-яких заходів, спрямованих на рятування людей, запобігання поширенню вогню та на ліквідацію пожежі.

Стаття 35. Відповідальність за порушення вимог пожежної безпеки За порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного пожежного нагляду, невиконання їх приписів винні в цьому посадові особи, інші працівники підприємств, установ, організацій та громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. За порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання приписів посадових осіб органів державного пожежного нагляду підприємства, установи та організації можуть притягатися у судовому порядку до сплати штрафу. (частина друга статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом України від р. 642/97-ВР)

Максимальний розмір штрафу у випадках, передбачених частиною другою цієї статті, не може перевищувати двох відсотків місячного фонду заробітної плати підприємства, установи та організації. Розміри і порядок накладення штрафів визначаються чинним законодавством України. Кошти, одержані від застосування цих штрафних санкцій, спрямовуються до державного бюджету і використовуються для розвитку пожежної охорони та пропаганди протипожежних заходів. Рішення про накладення штрафу оскаржується у судовому порядку в місячний термін. Несплата штрафу протягом місяця після остаточного вирішення спору тягне за собою нарахування на суму штрафу пені в розмірі двох відсотків за кожний день прострочення.

ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ЗАГАЛЬНООБОВ'ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ ВІД НЕЩАСНОГО ВИПАДКУ НА ВИРОБНИЦТВІ ТА ПРОФЕСІЙНОГО ЗАХВОРЮВАННЯ, ЯКІ СПРИЧИНИЛИ ВТРАТУ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ відповідно до цього Закону у разі встановлення комісією з розслідування нещасного випадку, що ушкодження здоров'я настало внаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги підлягає зменшенню, але не більш як на 50 відсотків, у порядку, визначеному Правлінням Фонду згідно із Законом України від 19 грудня 2006 року N 489-V)

Цей Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві (далі - страхування від нещасного випадку). Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Стаття 1. Завдання страхування від нещасного випадку Завданнями страхування від нещасного випадку є: проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці; відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань; відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.

Стаття 2. Сфера дії Закону Дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання (далі - підприємства), у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності. Особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

Стаття 3. Гарантії забезпечення прав застрахованим у страхуванні від нещасного випадку Держава гарантує усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Стаття 4. Законодавство про страхування від нещасного випадку Законодавство про страхування від нещасного випадку складається із Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про охорону праці" та інших нормативно-правових актів. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством про страхування від нещасного випадку, то застосовуються норми міжнародного договору.

Стаття 6. Суб'єкти та об'єкти страхування від нещасного випадку Суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (далі - працівник). Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи. Страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд соціального страхування від нещасних випадків). Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

Стаття 7. Роботодавець Роботодавцем відповідно до цього Закону вважається: власник підприємства або уповноважений ним орган та фізична особа, яка використовує найману працю; власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародних), філії або представництва, який використовує найману працю, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Стаття 8. Особи, які підлягають обов'язковому страхуванню від нещасного випадку Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають: 1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту); 2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах; 3) особи, які утримуються у виправних, лікувально- трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

Роботодавці набувають статусу страхувальників: юридичні особи - з дня взяття їх на облік; фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, - у день одержання робочим органом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків у встановленому порядку від органу державної служби зайнятості повідомлення про реєстрацію трудового договору (контракту) між фізичною особою - підприємцем та найманим працівником; фізичні особи, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, - з дня взяття на облік. Повідомлення про взяття на облік роботодавця як платника страхових внесків та страхове свідоцтво надсилаються роботодавцю наступного робочого дня з дня взяття на облік. Форма повідомлення та страхового свідоцтва встановлюються Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Зняття з обліку роботодавця як платника страхових внесків здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, а фізичних осіб, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, - за їх заявою після розірвання останнього трудового договору з найманим працівником та проведення передбачених законодавством перевірок роботодавця, звірення розрахунків з ним і проведення остаточного розрахунку. Внесення змін до особових справ страхувальників проводиться на підставі відповідних повідомлень державних реєстраторів і заяв роботодавців не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей або заяв.

Стаття 11. Добровільне страхування від нещасного випадку Добровільно від нещасного випадку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків можуть застрахуватися: 1) священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах; 2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності, члени фермерського господарства; 3) громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності. Особи, зазначені в частині першій цієї статті, укладають з Фондом соціального страхування від нещасних випадків договір про добровільну участь у страхуванні від нещасних випадків. Порядок укладення та зразок договору про добровільне страхування затверджуються правлінням Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Стаття 13. Страховий ризик і страховий випадок Страховий ризик - обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок. Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Професійне захворювання є страховим випадком також у разі його встановлення чи виявлення в період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів.

Нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення нормативних актів про охорону праці застрахованим, також є страховим випадком. Порушення правил охорони праці застрахованим, яке спричинило нещасний випадок або професійне захворювання, не звільняє страховика від виконання зобов'язань перед потерпілим. Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України "Про охорону праці". Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

Стаття 14. Нещасний випадок на виробництві та професійне захворювання Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.

Стаття 23. Страхові експерти з охорони праці Виконання статутних функцій та обов'язків Фонду соціального страхування від нещасних випадків щодо запобігання нещасним випадкам покладається на страхових експертів з охорони праці. Страховими експертами з охорони праці можуть бути особи з вищою спеціальною освітою за фахом спеціаліста з охорони праці або особи з вищою технічною або медичною освітою, які мають стаж практичної роботи на підприємстві не менше трьох років та відповідне посвідчення, яке видається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади. Страхові експерти з охорони праці мають право: 1) безперешкодно та в будь-який час відвідувати підприємства для перевірки стану умов і безпеки праці та проведення профілактичної роботи з цих питань; 2) у складі відповідних комісій брати участь у розслідуванні нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також у перевірці знань з охорони праці працівників підприємств; 3) одержувати від роботодавців пояснення та інформацію, в тому числі у письмовій формі, про стан охорони праці та види здійснюваної діяльності;

4) брати участь у роботі комісій з питань охорони праці підприємств; 5) вносити роботодавцям обов'язкові для виконання подання про порушення законодавства про охорону праці, а органам виконавчої влади з нагляду за охороною праці - подання щодо застосування адміністративних стягнень або притягнення до відповідальності посадових осіб, які допустили ці порушення, а також про заборону подальшої експлуатації робочих місць, дільниць і цехів, робота на яких загрожує здоров'ю або життю працівників; 6) складати протоколи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) брати участь як незалежні експерти в роботі комісій з випробувань та приймання в експлуатацію виробничих об'єктів, засобів виробництва та індивідуального захисту, апаратури та приладів контролю. Страхові експерти з охорони праці провадять свою діяльність відповідно до Положення про службу страхових експертів з охорони праці, профілактики нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Стаття 34. Щомісячні страхові виплати та інші витрати на відшкодування шкоди 1. Сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров'я. Сума щомісячної страхової виплати не повинна перевищувати середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров'я. У разі коли потерпілому одночасно із щомісячною страховою виплатою призначено пенсію по інвалідності у зв'язку з одним і тим самим нещасним випадком, їх сума не повинна перевищувати середньомісячний заробіток, який потерпілий мав до ушкодження здоров'я. Визначені раніше сума щомісячної страхової виплати та пенсія по інвалідності зменшенню не підлягають.

2. У разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, Фонд соціального страхування від нещасних випадків проводить одноразову страхову виплату потерпілому, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати потерпілим професійної працездатності, але не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду.

У разі коли при подальших обстеженнях МСЕК потерпілому встановлено інший, вищий ступінь втрати стійкої професійної працездатності, з урахуванням іншої професійної хвороби або іншого каліцтва, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, йому провадиться одноразова виплата, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток збільшення ступеня втрати професійної працездатності відносно попереднього обстеження МСЕК, але не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Якщо комісією з розслідування нещасного випадку встановлено, що ушкодження здоров'я настало не тільки з вини роботодавця, а й внаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги зменшується на підставі висновку цієї комісії, але не більш як на 50 відсотків.

ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПОЛОЖЕННЯ ПРО РОЗРОБКУ ІНСТРУКЦІЙ З ОХОРОНИ ПРАЦІ Наказ Комітету по нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної політики України від 29 січня 1998 року N 9 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 квітня 1998 р. за N 226/2666 НПАОП

. Інструкції з охорони праці, прийняті до набрання чинності цим Положенням, які не відповідають його вимогам, діють у частині, що не суперечить цьому Положенню, і підлягають перегляду та затвердженню у терміни, передбачені відповідними зведеним, галузевими планами і наказами роботодавців; 5.2. Інструкції з охорони праці, прийняті до набрання чинності цим Положенням, що не містять положень, які суперечать його вимогам, зберігають чинність і підлягають перегляду в установлені ним терміни; 5.3. Інструкції з охорони праці, що подаються на затвердження після набрання чинності цим Положенням, опрацьовуються згідно з його вимогами.

НПАОП Інструкція є нормативним актом, що містить обов'язкові для дотримання працівниками вимоги з охорони праці при виконанні ними робіт певного виду або за певною професією на робочих місцях, у виробничих приміщеннях, на території підприємства і будівельних майданчиках або в інших місцях, де за дорученням власника чи уповноваженого ним органу (далі - роботодавець) виконуються ці роботи, трудові чи службові обов'язки. Інструкції поділяються на: - інструкції, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці; - примірні інструкції; - інструкції, що діють на підприємстві.

НПАОП Інструкції, що діють на підприємстві, належать до нормативних актів про охорону праці, чинних у межах конкретного підприємства. Такі інструкції розробляються на основі чинних державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці, примірних інструкцій та технологічної документації підприємства з урахуванням конкретних умов виробництва та вимог безпеки, викладених в експлуатаційній та ремонтній документації підприємств-виготовлювачів обладнання, що використовується на даному підприємстві. Вони затверджуються роботодавцем і є обов'язковими для дотримання працівниками відповідних професій або при виконанні відповідних робіт на цьому підприємстві Інструкції повинні відповідати чинному законодавству України, вимогам державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці: правил, норм, стандартів, інших нормативних і організаційно-методичних документів про охорону праці, на основі яких вони розробляються Інструкції повинні містити тільки ті вимоги щодо охорони праці, дотримання яких обов'язкове самими працівниками. Порушення працівником цих вимог повинно розглядатися як порушення трудової дисципліни, за яке до нього може бути застосовано стягнення згідно з чинним законодавством.

2.4. Інструкції повинні містити такі розділи: - загальні положення; - вимоги безпеки перед початком роботи; - вимоги безпеки під час виконання роботи; - вимоги безпеки після закінчення роботи; - вимоги безпеки в аварійних ситуаціях. За необхідності в інструкції можна включити й інші розділи. Наприклад, у примірних інструкціях може бути передбачений розділ "Вступ", у якому відображаються відповідні положення законодавства України про працю та охорону праці, вказівки щодо порядку внесення змін і доповнень до цих інструкцій тощо. Для розміщення матеріалів, які доповнюють основну частину інструкцій, ілюструють чи конкретизують її окремі вимоги, може бути включений розділ "Додатки". У цьому ж розділі може бути наведений перелік нормативних актів, на підставі яких розроблена інструкція.

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ Н А К А З N 528 від м. Київ Про затвердження Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу Відповідно до законів України "Про охорону праці" ( ), "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" ( ) Н А К А З У Ю: 1. Затвердити Гігієнічну класифікацію праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу (надалі – Гігієнічна класифікація). 2. Ввести в дію Гігієнічну класифікацію з 1 березня 2002 року за винятком використання її для атестації робочих місць. ГН

Фізичні фактори виробничого середовища (шум, вібрація, освітленість, мікроклімат, неіонізуючі випромінювання та інші). Біологічні чинники виробничого середовища. Фізіологія праці та ергономіка. Радіаційна гігієна. Іонізуюче випромінювання, радіаційна безпека.

1. Сфера застосування та загальні положення Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу ( далі - Гігієнічна класифікація) призначена для гігієнічної оцінки умов та характеру праці на робочих місцях з метою: - контролю умов праці працівника (працівників) на відповідність діючим санітарним правилам і нормам, гігієнічним нормативам та видачі відповідного гігієнічного висновку; - атестації робочих місць за умовами праці; - встановлення пріоритетності в проведенні оздоровчих заходів; - створення банку даних про умови праці на рівні підприємства, району, міста, регіону, країни; - розробки рекомендацій для профвідбору, профпридатності; - санітарно-гігієнічної експертизи виробничих об'єктів; - санітарно-гігієнічної паспортизації стану виробничих та сільськогосподарських підприємств; - застосування заходів адміністративного впливу при виявленні санітарних правопорушень, а також для притягнення винуватців до дисциплінарної та карної відповідальності; - вивчення зв'язку стану здоров'я працюючого з умовами його праці (при проведенні епідеміологічних досліджень здоров'я, періодичних медичних оглядів); - складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці; - розслідування випадків професійних захворювань та отруєнь; - встановлення рівнів професійного ризику для розробки профілактичних заходів та обгрунтування заходів соціального захисту працюючих.

Фактори трудового процесу. Важкість праці - характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність. Важкість праці - характеризується фізичним динамічним навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальним числом стереотипних робочих рухів, розміром статичного навантаження, робочою позою, ступенем нахилу корпусу, переміщенням в просторі. Напруженість праці - характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника. До факторів, що характеризують напруженість праці, відносяться: інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи.

Гігієнічні нормативи умов праці (ГДК, ГДР, ОБРВ тощо - рівні шкідливих виробничих факторів, які при щоденній (крім вихідних днів) 8-годинній роботі, але не більш 40 годин на тиждень протягом усього робочого стажу не повинні викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я, що виявляються сучасними методами досліджень у процесі роботи або у віддалені періоди життя нинішнього та наступних поколінь. При більшій (ніж 8-годинна) тривалості зміни у кожному конкретному випадку можливість виконання роботи повинна бути погоджена з закладами (установами) державної санітарно-епідеміологічної служби. Дотримання гігієнічних нормативів не виключає порушень стану здоров'я в осіб з підвищеною чутливістю.

Принципи класифікації умов праці. Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови праці розподіляються на 4 класи: 1 клас - ОПТИМАЛЬНІ умови праці - такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів встановлені для мікроклімату і факторів трудового процесу. Для інших факторів за оптимальні умовно приймаються такі умови праці, за яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення. 2 клас - ДОПУСТИМІ умови праці - характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах. 3 клас - ШКІДЛИВІ умови праці - характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство. 4 клас - НЕБЕЗПЕЧНІ (ЕКСТРЕМАЛЬНІ) - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості можливих змін в організмі працюючих поділяються на 4 ступені: 1 ступінь (3.1) - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, які, як правило, викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної зміни, перерві контакту з шкідливими факторами) та збільшують ризик погіршення здоров'я; 2 ступінь (3.2) - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання виробничо-обумовленої захворюваності, появи окремих ознак або легких форм професійної патології (як правило, без втрати професійної працездатності), що виникають після тривалої експозиції (10 років та більше); 3 ступінь (3.3) - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які призводять, окрім зростання виробничо- обумовленої захворюваності, до розвитку професійних захворювань, як правило, легкого та середнього ступенів важкості (з втратою професійної працездатності в період трудової діяльності); 4 ступінь (3.4) - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку важких форм професійних захворювань (з втратою загальної працездатності);

Охорона праці при роботі із ПЕОМ ЗАТВЕРДЖЕНО наказом Держнаглядохоронпраці від 10 лютого 1999 року N 21 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 червня 1999 р. за N 382/3675 Новий 2010 року ПРАВИЛА ОХОРОНИ ПРАЦІ ПІД ЧАС ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЕЛЕКТРОННО-ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ МАШИН

Галузь застосування Правила охорони праці під час експлуатації електронно- обчислювальних машин (далі - Правила) поширюються на всі підприємства, установи, організації, юридичні особи, крім зазначених у пункті 1.1.2, незалежно від форми власності, відомчої належності, видів діяльності (далі - підприємства) та на фізичних осіб (що займаються підприємницькою діяльністю з правом найму робочої сили), які здійснюють розробку, виробництво та застосування електронно- обчислювальних машин і персональних комп'ютерів (далі - ЕОМ), у тому числі й на тих, які мають робочі місця, обладнані ЕОМ, або виконують обслуговування, ремонт та налагодження ЕОМ. Правила встановлюють вимоги безпеки та санітарно-гігієнічні вимоги до обладнання робочих місць користувачів ЕОМ і працівників, що виконують обслуговування, ремонт та налагодження ЕОМ, та роботи з застосуванням ЕОМ, відповідно до сучасного стану техніки та наукових досліджень у сфері безпечної організації робіт з експлуатації ЕОМ та з урахуванням положень міжнародних нормативно-правових актів з цих питань (директиви Ради Європейського союзу 90/270/ЄЕС, 89/391/ЄЕС, 89/654/ЄЕС, 89/655/ЄЕС, стандарти ISO, MPRІІ).

Вимоги Правил не поширюються на: - комп'ютерні класи вищих та середніх закладів освіти, майстерні професійно-технічних закладів освіти; - робочі місця операторів ЕОМ, що використовуються у сфері управління та експлуатації атомних електростанцій; - робочі місця пілотів, водіїв або операторів транспортних засобів, обладнаних ЕОМ, ЕОМ в системах обробки даних на борту засобів сполучення і ЕОМ у складі машин та обладнання, що переміщуються в процесі роботи; - так звані портативні системи обробки даних, якщо вони непостійно використовуються на робочому місці; - обчислювальні машинки (калькулятори), реєструвальні каси та прилади з невеликими пристроями індикації даних або результатів вимірювання; - друкарські машинки класичної конструкції, обладнані відеотерміналом (так звані дисплейні друкарські машинки); - комп'ютерні гральні автомати та системи обробки даних, призначені для громадського користування. Вимоги Правил є обов'язковими для всіх працівників при організації та виконанні робіт, пов'язаних з експлуатацією, обслуговуванням, налагоджуванням та ремонтом ЕОМ, а також при проектуванні та реконструкції підприємств, їх виробничих об'єктів, споруд та робочих місць, обладнаних ЕОМ.

Облаштування робочих місць, обладнаних відеотерміналами, повинно забезпечувати: - належні умови освітлення приміщення і робочого місця, відсутність відблисків; - оптимальні параметри мікроклімату (температура, відносна вологість, швидкість руху, рівень іонізації повітря); - належні ергономічні характеристики основних елементів робочого місця; а також враховувати такі небезпечні і шкідливі фактори: - наявність шуму та вібрації; - м'яке рентгенівське випромінювання; - електромагнітне випромінювання; - ультрафіолетове і інфрачервоне випромінювання; - електростатичне поле між екраном і оператором; - наявність пилу, озону, оксидів азоту й аероіонізації.

Відповідно до ДСанПіН "Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин", затверджених МОЗ України , є неприпустимим розташування приміщень для роботи з відеотерміналами та ЕОМ у підвалах та цокольних поверхах.

Площу приміщень, в яких розташовують відеотермінали, визначають згідно з чинними нормативними документами з розрахунку на одне робоче місце, обладнане відеотерміналом: площа - не менше 6,0 кв. м, обсяг - не менше 20,0 куб. м, з урахуванням максимальної кількості осіб, які одночасно працюють у зміні.

Приміщення з ЕОМ повинні мати природне і штучне освітлення відповідно до СНиП II-4-79 "Естественное и искуственное освещение". ДБН В Природне і штучне освітлення (зараз) Природне світло повинно проникати через бічні світлопрорізи, зорієнтовані, як правило, на північ чи північний схід, і забезпечувати коефіцієнт природної освітленості (КПО) не нижче 1,5 %. Розрахунки КПО проводяться відповідно до СНиП II-4-79.

Спасибо за внимание! Тел , , Моб Березуцкий Вячеслав Владимирович сайт: