Довідник на тему : "Внесок українських педагогів у розвиток теорії та практики початкової освіти" Виконала студетка групи Поб од Ветоха Тетяна

Педагогічні уявлення, знання складалися в практичному досвіді. За свідченням наскельних малюнків задовго до людської цивілізації виховання дітей здійснювалося шляхом включення їх у життя роду або сім'ї: залучення до праці, полювання, спорудження житла. У деяких племенах почали виникати своєрідні «школи» хижі, де люди похилого віку готували підлітків до дорослого життя. Педагогічні знання систематизувались у вигляді висновків, порад, рекомендацій та існували в народних звичаях, обрядах, традиціях, народній творчості. Цей своєрідний звід правил і нормативів став джерелом розвитку соціальної поведінки людини в своїх основних постулатах: сповіді працелюбності, гостинності, любові до природи, взаємодопомоги, милосердя, поваги до старших, миролюбства, того, що пізніше увійшло до кодексу життя цивілізованого суспільства, стало першоосновою педагогічної науки й практики. 1

Метою роботи над довідником є : популяризація кращих внесків українськх педагогів в початкову освіту,інформації про визначних осіб, висвітлення їх життя, діяльності, творчої спадщини та втілення їх ідей в практику. У структурі : біографія діяча, бібліографія його праць та матеріалів про нього, додаткові матеріали, зокрема фотогалерея, що присвячена педагогу. 2

Зміст Вступ………………………………………………………………………… Євген Степанович Березняк………………………………………………..4 Микола Олександрович Корф……………………………………………5 Юрій Адальбертович Федькович………………………………………….6 Борис Дмитрович Грінченко……………………………………………….7 Михайло Михайлович Коцюбинський ………………………………….8 Тимофій Григорович Лубенець…………………………………………..9 Василь Олександрович Сухомлинський……………………………..10 Антон Семенович Макаренко………………………………………….11 Софія Федорівна Русова………………………………………………...12 Список використаних джерел………………………………………….13 3

4 Євген Степанович Березняк народився 25 лютого 1914 року у м. Дніпропетровську 25 лютого 2014 р. виповнилося 100 років від дня народження Євгена Стапановича Березняка (1914–2013), українського діяча народної освіти, кандидата педагогічних наук, заслуженого учителя УРСР, Героя України (2001), почесного члена НАПН України, ветерана Великої Вітчизняної війни, інспектора і начальника управління шкіл Міністерства освіти УРСР, викладача Центрального інституту вдосконалення вчителів, учителя, директора шкіл, завідувача райвно на Дніпропетровщині та у Львові, розвідника у роки Великої Вітчизняної війни (легендарний Майор Вихор із багатосерійного однойменного фільму), автора наукових праць із питань управління освітою, навчання й виховання: Керівництво сучасною школою, Основні документи про школу (збірник-довідник), Реалізація принципу демократизації в управлінській діяльності директора школи та спогадів з воєнного часу, перекладених багатьма мовами. Важливим етапом накопичення і вдосконалення педагогічної майстерності та досвіду керівної роботи в освіті був шестирічний період роботи ( ) в Першотравневому районі області, початком якого стала робота вчителем у Новоселицькій середній школі. А далі він послідовно пройшов усі освітянські щаблі: учитель, завуч, директор школи, інспектор райвно, завідуючий районним відділом освіти.

5 Микола Олександрович Корф ( рр.) – відомий педагог і методист, організатор народної освіти, засновник земських шкіл в Ук­раїні, послідовник Ушинського. Народився у Харкові, дитинство пройшло у са­дибі його батьків Проживаючи певний час у Женеві, створив там російську школу, займався дослідженням освітньої справи у Швейцарії. Після повернення до Росії займався громадсько-педагогічною діяльністю, створенням недільних шкіл у Маріупольському повіті. Організовував учительські зїзди на Херсонщині, в Бердянську. Корф створив новий тип народної початкової школи – земську трирічну школу, де заняття велися одним учителем одночасно у трьох класах. Пропагуючи ідею загальної обовязкової початкової освіти, він відкрив понад 100 таких земських шкіл в Олександрівському і Бердянському повітах. За цим зразком створювалися сільські школи по всій Росії. Відстоював аналітико-синтетичний (тобто звуковий) метод вивчення грамоти і одним із перших у Росії запропонував його широке застосування. Для ознайомлення учителів з цією методикою він написав посібник "Руководство по обучению грамоте по звуковому способу" (1867) – один із перших у Росії підручників такого типу. У створених ним школах Корф запроваджує навчання за підручниками Ушинського. Сам створив для цих цілей підручник-читанку "Наш друг", яка доповнювала "Рідне слово" Ушинського. Пізніше написав до неї методичні рекомендації для вчителів. Корф написав першу в Росії книгу з школознавства "Русская начальная школа", що призначалась для діячів земських шкіл і була педагогічною енциклопедією початкової освіти. Доповненням до неї став пізніше написаний ним збірник " Наше школьное дело".

Юрій Адальбертович Федькович ( ) – український письмен­ник і педагогічний діяч, послідовник ідей Т.Шевченка. Народився на Буковині. Працював шкільним інспектором Вижницького повіту, до­машнім учителем, створював підручники для початкової школи, писав науково-популярні книги для народу. Він розробив план реорганізації системи освіти на Буковині, обстоював рівноправну освіту для чоловіків і жінок. Працюючи інспектором Вижницького повіту, Федькович намагався перевести всі шкільні підручники з "церковного язичія" на народну мову. У його творчій спадщині чільне місце займала ідея народності. У статті "Про школу і шкільні підручники" він писав, що головним критерієм народності є народна мова, народні звичаї, народна поезія. Цікаві думки висловив Федькович з приводу дидактичних проблем. Він обстоював такі методи навчання, які б розвивали і збагачували дітей. У звязку з цим рекомендував звуковий метод навчання грамоти. Він вимагав таких умов, щоб діти могли самостійно "бачити, думати, говорити", тобто у процесі навчання виховуватись. Для цього у своєму "Букварі для селянських дітей на Буковині" вміщував тексти, які сприяють пробудженню в дітях допитливості та формуванню в них високих моральних якостей. Федькович вважав, що учитель повинен постійно самоудоско­ налюватися. На його думку, школа є "духовною фотографією" вчителя. 6

7 Борис Дмитрович Грінченко ( ) – письменник і педагог. Народився на Чернігівщині в небагатій дворянській сімї, закінчив екстерном Харківський університет. Більше 10 років працював учителем у сільських школах на Чернігівщині. З 1902 р. проживав у Києві, певний час очолював Київське товариство "Просвіта". Під його редакцією вийшов чотирьохтомний "Словник української мови". Написав ряд публіцистично-педагогічних творів, серед яких "Яка тепер народна школа на Україні", "На безпросвітному шляху. Про українську школу", "Перед широким світом" і ін. У цих та інших творах критикував тогочасний стан народної освіти, виступав за створення народних шкіл з українською мовою викладання. Всупереч царській забороні Грінченко, коли ще працював учителем, нелегально проводив навчання українською мовою і використовував при цьому самостійно складені ним буквар "Українська граматка для науки читання і писання" та читанку "Рідне слово". Остання була однією з перших книг для читання українською мовою. У своїх підручниках він пропагував культ народної педагогіки як умови виховання, помістивши туди багато народних казок, оповідань і ін.

8 Михайло Михайлович Коцюбинський ( ) – український письменник, педагог. Народився у Вінниці у сімї дрібного чиновника. Закінчив духовне училище у Шаргороді. Протягом 11 років учителював на Вінничині. Переїхавши до Чернігова, служив у губернській земській управі статистом. Кілька разів виїздив на лікування за кордон на о. Капрі, де зблизився з М. Горьким. Займаючись педагогічною діяльністю, ретельно вивчав педагогічну і соціально-економічну літературу. Здійснював систематичні спостереження за учнями, враховував у роботі їх індивідуальні особливості, не допускав механічного заучування навчального матеріалу. На заняттях часто викори­стовував наочні посібники, проводив екскурсії до лісу, річки. Разом з дружиною – педагогом Вірою Устимівною турботливо ставився до виховання дітей у своїй сімї. Він організовував літературні вечори, читання художніх книг. У своїх творах Коцюбинський яскраво змальовував життя і психологічні особливості дітей. У ряді статей висвітлив тяжке становище народної освіти, дав гостру критику догматичним методам навчання і паличній дисципліні, змалював безправність народних учителів. Остання проблема піднімається у циклі статей "Шкільна справа".

9 Тимофій Григорович Лубенець ( ) – відомий український педагог, методист, громадський діяч, послідовник Ушинського. Народився у небагатій міщанській сімї на Чернігівщині, закінчив Чернігівську учительську семінарію. Довго працював народним учителем у сільських школах, викла­дав у Київській гімназії, 12 років працював директором народних училищ Київської губернії.. У науково-педагогічній діяльності Лубенця значне місце посідали питання дошкільного виховання, початкового навчання, освіти дорослих. Написав і видав близько 30-ти підручників, методичних посібників і книг з різних питань навчання і виховання. Основною педагогічною працею Лубенця є "Педагогічні бесіди ", він написав також книги " Про наочне викладання", "Зернинка" (остання для читання в молодших класах в 4-х частинах). Серед заборонених царським урядом книг Лубенця були "Граматика" (український буквар), "Читанка", зразком для написання яких стали навчальні книги Ушинського. Сюди ж відноситься і "Загальнокорисний задачник", який написано Лубенцем на матеріалі реального життя. Будучи прихильником рідної мови у школах, він обґрунтував пси­хо­лого- педагогічну необхідність початкового навчання дітей рідною мовою. Піклувався про створення дошкільних виховних закладів. На всеросійському зїзді вчителів 1913 року виступав проти існуючої системи покарань учнів у школах Росії. З 1914 по 1918 рр. працював викладачем педагогіки і методики, а також був деканом педагогічного факультету на Київських вищих жіночих курсах. За прогресивні погляди, особливо за українофільство, Лубенця за царизму не раз звільняли з роботи. Написав "Буквар", чотири "Читанки" та ряд посібників для школи. Київські профспілки прийняли рішення вважати Лубенця героєм праці.

10 Василь Олександрович Сухомлинський Видатний український педагог-гуманіст, Герой Соціалістичної Праці, член-кореспондент АПН СРСР, кандидат педагогічних наук, директор школи, вчитель, дитячий письменник Різноплановий і багатоаспектний творчий доробок В. О. Сухомлинського складає 48 книг, 500 наукових статей, більше як 1500 оповідань і казок для дітей. На початок ХХІ століття вийшло 65 творів В. О. Сухомлинського тиражем близько 15 млн примірників. Вони перекладені на 59 мов народів світу. Найбільш відомі книги В. О. Сухомлинського:"Серце віддаю дітям" (видана на 32 мовах світу, має 55 видань); "Народження громадянина"; "Павлиська середня школа"; "Як виховати справжню людину"; "Сто порад вчителеві"; "Розмова з молодим директором школи"; "Книга про любов" та інші. Педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського глибоко вивчається в Україні, Росії, багатьох країнах світу. Створена і активно працює Українська асоціація імені Василя Сухомлинського (1991), Міжнародне товаритсов послідовників Сухомлинського (Німеччина, Марбург, 1990), Всекитайське товариство прихильників В. Сухомлинського (1998). В 1955 р. В. О. Сухомлинський захищає кандидатську дисертацію на тему "Директор школи – керівник навчально-виховної роботи". З 1957 р. – чл.-кор. АПН РРФСР, з 1958 р. заслужений учитель УРСР. У 1968 р. йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Того ж року був обраний чл.-кор. АПН СРСР.

11 Антон Семенович Макаренко - український і російський педагог-новатор, класик світової педагогіки ХХ ст., творець нової методики виховної роботи з дитячим колективом, письменник, організатор і керівник колонії для неповнолітніх правопорушників і безпритульних під Полтавою, дитячої трудової комуни ім.Ф. Е. Дзержинського, автор творів Марш 30-го року, Педагогічна поема, Книжка для батьків, Методика організації виховного процесу, Проблеми шкільного радянського виховання та ін. Творчий шлях Антона Семеновича Макаренка є одним із повчальних прикладів служіння педагога своїй справі. Його творчість пройнята глибокою любовю до дітей, відданістю ідеалам. А. С. Макаренко – педагог-новатор. Він шукав засоби і форми виховання особистості, створював новий педагогічний стиль, не завершуючи, проте, своєю діяльністю старого періоду педагогічної культури. Антон Семенович Макаренко залишив багату педагогічну спадщину, написавши понад 150 творів (романів, повістей, сценарій, науково- педагогічних статей ). За його творами зняті художні фільми. Педагогічний досвід Макаренка аналізують і вивчають як в Україні, так і у всьому світі. Макаренко розробив і здійснив систему виховання «важких дітей», поєднавши у своїй педагогічній методиці теорію виховного колективу і практику трудового виховання. Здійснив реформування загальноосвітньої та професійної школи. На батьківщині педагога, м. Білопіллі, у 1979 р. було відкрито памятник.

12 Софія Федорівна Русова (1856–1940) – видатний український педагог, громадсько-освітій діяч, письменниця, теоретик і практик у галузі суспільного дошкільного виховання кінця ХІХ– початку ХХ ст., одна з організаторів жіночого руху. У 1871 р. разом з сестрою відкрила в Києві перший приватний дитячий садок, вихованцями якого здебільшого були діти української інтелігенції. У своїх працях висвітлювала питання дошкільного виховання, історії педагогіки, хроніку педагогічного життя в Україні та за кордоном, обстоювала право українського народу на навчання рідною мовою, створила підручники Український букварь, Початкову географію, Початковий підручник французької мови задля самонавчання і перших класів гімназії з французько-українським словарем та ін виповнилось 70 років з дня смерті С. Ф. Русової, а освітяни України відзначили 155 років з дня народження С. Ф. Русової.

13 Список використаних джерел: *Зайченко І.В. Історія педагогіки. У двох книгах. Книга І. Історія зарубіжної педагогіки. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / І.В. Зайченко. – К. : Видавничий Дім «Слово», – 624 с. *Історія української школи і педагогіки: хрестоматія / Уклад. : О.О. Любар; За ред. В.Г. Кременя. – К. : Знання, – 767 с. * *Любар О.О. Історія української школи і педагогіки: навч. посіб. / О.О. Любар, М.Г. Стельмахович, Д.Е. Федоренко. – Київ: Знання, – 447 с. *Венгловська О. А. Педагогічне просвітництво Тимофія Лубенця (кінець ХІХ – перша третина ХХ століття) / О.А. Венгловська // Освітологічний дискурс: електронне наукове фахове видання (2). с *Любар О.О. Історія української школи і педагогіки: навч. посіб / Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. [За ред. О.О. Любара]. – К.: Т-во «Знання», КОО, – 450 с. – (Вища освіта ХХІ століття)