Переклад поезії французьких символістів мовою візуального мистецтва. - презентация

1 Переклад поезії французьких символістів мовою візуального мистецтва

2 Stephan Mallarme ( )

3 Малларме народився в Парижі в родині дрібного службовця, навчався в Англії, згодом у Франції. З 1863 року викладав англійську мову в різних містах Франції (з в Парижі). Почав друкуватися в 1862 році ті роки-парнаський період творчості Малларме. У 1866 ряд віршів надруковано у збірці Сучасний Парнас. Найвагоміший твір цього періоду- еклога Післяполудневий відпочинок фавна, що лягла в основу симфонічної прелюдії Клода Дебюссі. У 1860-ті роки намічається перехід Малларме на позиції символізма. Він пише: «Я изобретаю язык, который бы проистекал из совершенно новой поэтики: рисовать не вещь, но производимый ею эффект. Стихотворение в таком случае не должно состоять из слов, но из намерений». Першим символістським досвідом стали фрагменти драматичної поеми «Іродіада». Малларме занурився в революційну атмосферу, у дні паризької Комуни він залишається в Парижі, опиняється серед прибічників комунарів. Після розгрому Комуни характерною для Малларме стає темна поезія, яка відзначається розчаруванням в реальності і тяжінням до потойбічного. Таким є відомий сонет Надгробок Едгара По(1875). З 1880 р., коли Малларме організував вівторки, на які збирались молоді поети символістської орієнтації, він почав формування символістської школи. У ті роки в творчості Малларме співіснують дві протилежні тенденції: він створює важкі для розуміння символістські вірші і одночасно пише ясні за формою, демократичні Вірші на випадок. Це протиріччя поет виразив у найкращому з пізніх віршів – сонеті Либідь (1885).

4

5 С. Малларме радикально переосмислює призначення поезії: вона повинна не описувати і не вчити, а укладати в собі щось надреальне. «Поезія, - говорить він, - це передача за допомогою людської мови, повернутого до свого субстанціонального ритму, потаємного сенсу всіх аспектів існування: вона обдаровує справжністю наше перебування на землі і є єдиним духовним завданням». Поет - посередник між людьми і таємницями всесвіту. Привідкрити завісу трансцендентного він може за допомогою слів-символів, за якими вгадується ця інша реальність. У символічному універсумі змінюється і призначення мови: вона втрачає свою пряму комунікативну функцію і починає грати іншу - сугестивну роль (не називати, а викликати асоціації). Понятійна структура слова стоншується до межі. На перший план виступає його звукова складова. Символізм бере «у музики її добро» (П.Валері).

6 С. Малларме не тільки формулює основні принципи символізму, але і прагне реалізувати їх у своїй поетичній практиці. Він намагається існувати в якомусь чистому і автономному просторі і навіть «створити для себе майже повністю власну мову» (П.Валері). Все, що зазвичай, що подобається і зрозуміло всім, викидається з його творчості: ніякого красномовства, жодного образу, вже кимось винайденого. Тут рідкісні слова і слова в їх архаїчному значенні, незвичайний ритм, зрушена цезура, неточна рима, переноси (enjambement), зруйнований або ускладнений синтаксис, намір зробити з вірша «тотальне нове слово», чуже для звичайної мови. Відкриття нових можливостей поетичного ховало в собі і небезпеку: неминуче виникала перешкода між автором і читачем. На докори щодо «темряви» Малларме відповідав, що поезія і повинна містити в собі загадку, а якщо її не розгадують, то це не означає, що вона «темна», а тільки свідчить про непідготовленість читача.

7 Стефан Малларме Мне представляется, что если касаться содержания, молодые поэты ближе к поэтическому идеалу, чем парнасцы, которые все ещё излагают свои сюжеты в манере старых философов и старых риторов, представляя предметы непосредственно. Я же, напротив, думаю, что нужно давать только намёк. Созерцание предметов, неуловимый образ, этот плод разбуженной ими способности мечтать- это и есть песня: парнасцы берут вещь целиком и выставляют её на обозрение; тем самым они изгоняют тайну; они лишают читателя восхитительнойрадости самостоятельного творчества. Назвать предмет- это утратить три четверти наслаждения поэтическим произведением, проистекающего из счастливой возможности постепенного угадывания; внушить представление о нём- вот мечта. Глубокое постижение этой тайны и составляет символ: мало-помалу воскрешает в памяти предмет, чтобы раскрыть состояние души, или, наоборот, выбирать предмет и в нем найти выражение состояния души путем многократного расшифровывания. В поэзии всегда должна быть загадка, и цель искусства- других и не существует- заключается в том, чтобы воскрешать предметы».