Презентацію підготувала Сорокіна Світлана Петрівна, вчитель математики Степанківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Черкаської районної ради Черкаської області, спеціаліст.

Інтерес до векторів і векторного методу виник у математиків у 19 ст. через потреби фізики й механіки. Але витоки числення з напрямленими відрізками знаходимо ще в далекій давнині …

роки до н. е. Вводячи поняття змінної величини Евдокс розглядав прямолінійні відрізки.

У геометричному численні, що його виклав Евклід, додавання і віднімання чисел зводилося до відповідних операцій з відрізками, а множення - до побудови прямокутника зі сторонами, довжини яких дорівнюють множникам роки до н. е.

1587рік Фламандський учений Симон Стевін, розглядаючи додавання двох сил у роботі Початки статики, дійшов висновку, що для визначення рівнодійної слід скористатися так званим паралелограмом сил. Для позначення сил Стевін першим увів відрізки зі стрілками.

1803 рік Французький математик Луї Пуансо розробив загальну теорію векторів, узагальнивши дослідження попередників.

1845 рік вектор Термін вектор (від лат. Vector – несучий ) вперше зявився у ірландського математика Уїльяма Гамільтона та німецького математика Германа Грассмана

1881 – 1884 роки Гіббс Джозайя Віллард є одним з творців векторного числення в його сучасній формі ("Елементи векторного аналізу",).

1885 рік Вільям Кліффорд наряду з Гіббсом основоположник векторного аналізу. У посмертно виданій праці «Здоровий глузд в точних науках» дав сучасне означення скалярного добутку векторів.

Список використаних джерел 1)uk.wikipedia.orq ; 2) ; 3)