Провідні чинники та стратегії розвитку освіти в сучасних умовах.

Мета: Ознайомити з основними положеннями та змістом теми, дати загальні уявлення про якісні зміни у характері соціального замовлення на освіту порівняльної педагогіки, провідні стратегії розвитку освіти у різних регіонах світу. Розкрити їх завдання, структура та функції. Розвивати мислення, память. Виховувати бажання вдосконалювати та розширювати здобуті знання.

ПЛАН 1. Глобалізація як чинник впливу на розвиток освіти. 2. Проблеми економічної ефективності освіти. 3. Якісні зміни у характері соціального замовлення на освіту. 4. Провідні стратегії розвитку освіти у різних регіонах світу.

1. Глобалізація як чинник впливу на розвиток освіти Термін "глобалізація" використовується як для позначення якісно нових явищ, так і тих, що вже мають певну історію. Так, на думку американського дослідника проф. Д. Кельнера,цей термін вживають для означення сутності таких понять, як "імперіалізм" та "модернізація. Позитивні наслідки: економічний та соціальний прогрес, технологічні новації, більше різноманіття товарів та послуг, величезні інформаційні можливості, зростання якості життя, більша свобода задоволення культурних потреб.

Безумовно, обидві сторони поняття є невід'ємними одна від одної. Глобалізація, при всій різноманітності її проявів, не є єдиною тенденцією розвитку політичного, соціально- економічного та культурного життя людства. Інша його тенденція, що набирає розвитку, - локалізація. Певну опозицію глобалізму становлять і прояви регіоналізму, хоча мають вони і багато спільного. Так, для європейської інтеграції, як і для глобалізації, характерною є уніфікація, стандартизація численних проявів життя націй відповідного регіону. Опозицією ж глобалізму (американізації) європейська інтеграція є, перш за все, у економічному вимірі, що стає все більш актуальним зі зникненням протистояння за формулою соціалізм - капіталізм, та в культурному, що найбільш яскраво проявляється у Франції.

Численними є впливи глобалізації на освітню сферу. Вона зумовлює найсуттєвіші протиріччя, перед якими стоїть сучасний педагог. Перше з протиріч, протиріччя між глобальним та локальним: глобалізація наступає. Друге протиріччя - між модернізмом та традиціями: усі країни, що розвиваються, намагаються поєднати традиційну культуру з тим, що називається модернізмом. Третє протиріччя - між жорсткою конкуренцією, що є типовою для глобальної економіки, та ідеєю рівних можливостей.

Вплив глобалізації на освіту зумовлений такими чинниками: - перенесення на соціальну сферу в цілому та на освіту зокрема неоліберальної ідеології, що є характерною для глобальної економіки; - прагнення світового співтовариства до формування в сучасних умовах нових глобальних цінностей - цінностей загальнолюдської культури, серед яких провідними повинні стати не влада сильного і багатого, а гуманізм, толерантність, повага до представників інших культур, націй, рас, релігій, схильність до співпраці з ними, до взаємозбагачення культур; - вестернізація (американізація) духовних цінностей, що пов'язана з домінуючою позицією західної цивілізації у економічному, науково- технічному та політичному житті людства.

Процеси глобалізації в освіті: 1. Інституціональний аспект. 2. Концептуальний аспект. 3. Процесуальний аспект.

Міжнародні та всесвітні організації, що ініціюють інтеграційні процеси в освітній сфері з метою підвищення її ефективності: ЮНЕСКО;Всесвітній Банк;Рада Європи; Організація економічного співробітництва та розвитку.

Освітні глобалізаційні концепції поділені на : 1. Асиміляційні, що передбачають забезпечення пріоритетного культурного та освітнього розвитку однієї домінуючої нації та занепад інших шляхом уніфікації. 2. Мультикультурні, що передбачають автономний розвиток різних культурних груп, які підкреслюють свою специфіку, унікальність. 3. Інтеркультурні, що передбачають взаємопризнання та взаємозбагачення різних культур шляхом встановлення широкого спектру контактів.

2. Проблеми економічної ефективності освіти 2. Проблеми економічної ефективності освіти Умови існування людства на порозі XXI століття характеризуються переходом до нової моделі розвитку суспільства на основі знань : та високоефективних технологій. За таких умов знання та освіта стають не просто чинниками суспільного розвитку, але його фундаментом. У розвинутих країнах прогрес освіти безпосередньо пов'язаний з потребами сучасного етапу НТР і становленням високотехнологічного суспільства. Структурні зміни у господарстві приводять до змін професійно-кваліфікаційного складу самодіяльного населення.

Було розроблено математичний апарат, за яким визначалась певна залежність. Ключова функція такої залежності визначена формулою: А т = f(А т-1, S т, В т, І т ) де А т - успішність навчання; А т-1 - успішність навчання за попередній рік; S т - вплив шкільних чинників (кількість учнів у класі, зарплатня вчителів, обсяг фінансувань на одного учня тощо); В т - позашкільні чинники (сім'я, район проживання тощо); І т - інші чинники.

До найбільш важливих чинників американські фахівці включають: обсяг асигнувань на одного учня; зарплатня вчителів; освіта вчителів; досвід вчителів; результати шкільного тестування тих, хто став учителем; середня кількість учнів у класі; коефіцієнт кількості учнів на одного вчителя; адміністративні витрати; матеріально-технічне забезпечення навчального процесу. Важливим у контексті проблеми економічної ефективності освіти є питання: яку частину приросту національного прибутку дає власне підвищення освітнього рівня працівників. Розрахунки, що існують, дають дуже приблизну відповідь на це питання. Часто такі розрахунки базуються на спрощених уявленнях про причинно- наслідкові зв'язки між економікою та освітньою системою.

Доказом взаємозв'язку цих явищ є такі факти : за останні З0 років економічна прірва між розвиненою Північчю і недостатньо розвинутим Півднем подвоїлась; за останні З0 років найбагатші 20% населення світу збільшили свою частку у сукупному світовому прибутку з 75% до 85%, а найбідніші 20% зменшили з 2,3% до 1,4%; обіцянки "багатих націй" виділяти 0,7% свого ВНП на економічну допомогу країнам, що розвиваються, забуті; 95,4% великих транснаціональних корпорацій знаходяться у країнах, що входять в Організацію економічного співробітництва та розвитку; прямі іноземні інвестиції транснаціональних корпорацій за останнє десятиліття зростали у країнах, що розвиваються, учетверо швидше, ніж валовий національний продукт та втричі швидше, ніж торгові обороти; 200 млн. дітей у країнах, що розвиваються, вимушені працювати щоб вижити; 145 млн. дітей віком 6-11 років, серед яких 85 млн. - дівчата, не отримують освіти; близько 885 млн, дорослих (65% - жінки) є неграмотними.

Економічні вигоди від підвищення освітнього рівня ЕКОНОМІЧНІ ВИГОДИ, ЩО НЕСЕ 3 СОБОЮ ПІДВИЩЕННЯ ОСВІТНЬОГО РІВНЯ СУСПІЛЬНІ ІНТЕРЕСИПРИВАТНІ ІНТЕРЕСИ підвищення загальної суми сплачуваних податків більш висока заробітна платня та прибутки більш висока продуктивність праці виші гарантії зайнятості більш високий рівень споживання більш високий рівень фінансових заощаджень більша гнучкість працівника у разі необхідності зміни виду діяльності кращі умови праці менша вірогідність звернення за фінансовою допомогою до державних фондів Персональна професійна мобільність

3. Якісні зміни у характері соціального попиту на освіту Вельми знаменним серед них фахівці вважають зростання впливу "суб'єктивного фактору", тобто суспільної думки, свідомості людей на суспільний прогрес. Для широких кіл населення у розвинутих країнах є характерним спосіб життя, що відрізняється як більш високими, ніж у попередні часи, економічними стандартами, так і більш високим рівнем соціальних домагань. Головними все більше стають постматеріальні цінності (можливість самореалізації через творчий характер праці, повноцінне дозвілля тощо).

Мотиви попиту на освіту В той же час зберігаються і цілком земні мотиви попиту на освіту, а саме: вона розглядається як шлях до забезпечення бажаного соціального статусу. Зростання попиту на освіту зумовлено зміною соціальної політики ряду європейських держав (Франції, Великобританії, Німеччини, Голландії, Данії), що має проявом відхід від глобальної турботи про безробітних. Зростання соціального попиту на освіту зумовлене і таким чинником, як залучення все більш широкого кола дівчат до середньої та вищої освіти, що пояснюється рядом економічних та соціально-психологічних передумов.

Результатом всіх цих процесів став стрімкий розвиток жіночої освіти. Значно зріс жіночий контингент бакалаврів, магістрів, докторів наук. Певні зрушення у цій сфері відбулися і у країнах, що розвиваються. З 1970 по 1990 рр. частка дівчат у контингентах учнів середніх шкіл збільшилась в Африці з 33% до 38%, в Азії з 35% до 40%. Аналогічні тенденції існують і у вищій освіти. Разом з досягненнями у сфері жіночої освіти існують істотні проблеми, пов'язані з дискримінацією жінок у різних сферах суспільного життя.

Великий вплив на розвиток освіти має динаміка демографічної ситуації в світі. За період з 1950 до 1990 року населення земної кулі виросло більш ніж вдвічі і у 1999 році досягло цифри б млрд. чоловік. Відповідно збільшились і вікові групи, які повинні навчатись у стаціонарних навчальних закладах різного рівня. Населення у віці 5-24 років з 1970 до 1990 рр. зросло з 1,1 млрд. до 1,7 млрд. Зменшення народжуваності у розвинутих країнах у рр. привело до абсолютного зменшення кількості молоді: вікова група 5-24 річних скоротилась з 370 до 360 млн. У 1990-ті роки становище у цій групі країн стабілізувалось, у США навіть активно обговорюються наслідки "бебі буму" для зростання чисельності учнівських контингентів у країні. Для України ж 90-ті роки XX століття стали періодом глибокої демографічної кризи, яку характеризують як стан депопуляції: з 1991 по 1996 роки рівень народжуваності у країні скоротився на 25% (з 630,8 тис. до 467, 8 тис.), що не забезпечує навіть простого відтворення населення.

зростаюче соціальне та економічне розмежування суспільства; зростання потреби у соціальних програмах допомоги незаможним верствам населення; зниження конкурентно-спроможності держави та окремого працівника відповідно на глобальному економічному ринку та ринку праці; зниження якості життя громадян; зниження рівня здоров'я та соціальних сподівань громадян; зниження рівня участі громадян у суспільному житті та рівня відповідальності за нього; підвищення рівня криміногенності у суспільстві

4. Провідні стратегії розвитку освіти у різних регіонах світу Перший тип - стратегія "розподільчої справедливості" Другий тип - стратегія «ринкової справедливості» Третій тип - стратегія "курікулярної справедливості" (від curriculum - навчальний план, навчальна програма).

Для стратегії першого типу характерним є збереження структурних якостей радянської уніфікованої державної шкільної системи. Сьогодні її перевагами, гідними вивчення, у світі вважають: дієвість ідеологічного виховання, методи формування колективної свідомості, високі освітні стандарти, що засвідчувалось найвищими балами її вихованців на міжнародних олімпіадах. До недоліків такої системи в сучасних умовах відносять: ексцентристську орієнтацію на кількість знань і операціональну неспроможність тих, хто цими знаннями володів, безособовість методик, вторинність особистості по відношенню до колективу, перевагу репродуктивного мислення.

Другий тип стратегії, що досить стрімко розвивається у країнах СНД - "ринковий" тип освітньої системи. Він являє собою побудований з позицій економічного детермінізму спектр освітніх послуг для задоволення потреб замовника і залежить виключно від його фінансових можливостей. Метою такої стратегії є адаптація індивіда до умов існуючого суспільства: його правових та етичних норм, потреб виробництва.

Третій тип стратегії оновлення освіти - культурологічний. Він розвивається у відповідності з процесами гуманізації суспільної свідомості та практики, актуальними для всього світового співтовариства. Особливістю моделей культурологічної спрямованості є те, що вони ініціюються не державою, не ринком, а культурою. Через оволодіння її духовним та матеріальним багатством індивід стає особистістю, здатною до свідомої розбудови життєвого середовища, розумних стосунків з природою, людьми, державою.

Четвертий тип стратегії - культуротворчий передбачає побудову цілісного освітнього простору школи, орієнтованого на становлення особистості дитини. Засвоєння досвіду національної та світової культури здійснюється через гуманістичну спрямованість освіти в цілому, а не тільки через зміст навчальних предметів, у процесі становлення культурної самосвідомості у відповідності з віковими характери стиками психофізичних та інтелектуальних можливостей дитини. Основним принципом побудови змісту освіти у відповідності до культуротворчої стратегії є формування цілісної картини світу і людини в ньому. Весь комплекс навчальних дисциплін призначений для забезпечення необхідного і достатнього кола знань, що відтворює таку цілісність.

Література 1. Алферов Ю.С. Совет Европы й образование//Педагогика С Бондарук І. Жінка на порозі XXI ст.: Становище, проблеми, шляхи соціального розвитку // 36. матеріалів Всеукраїнського конгресу жінок. - К., с. 3. Буеа Л.П. Человек, культура й образование в кризисном социуме. В кн.: Философия образования. Сб.науч. трудов.-М.: Фонд "Новое -шсячелетие", С Валицкая А.П. Современнные стратегии образования: варианты выбора //Педагогика С Взаимосвязь социальной работы и социальной политики /Под ред.Ш.Рамон.-М.: Аспект Прогресс, с. 6. Вульфсон Б.Л.Стратегия развития образования на Западе на пороге XXI века.-М.: Изд-во УРАО, с. 7. Горбатенко В. Друге народження ідеї модернізації, або синтагма постмодернізації // Людина і політика С Громовий В. Глобальна освіта й українська школа //Шляхосвіти С Лутай В.С. Філософія сучасної освіти. Навчальний посібник. - К.: Центр "Магістр-8" Творчої спілки вчителів України, с. 10. Павліченко О. Рада Європи і питання освіти // Шлях освпи С Форбек М. Європейський стандарт шкільної освіти // Шлях освіти С