Психологічні особливості стилів керівництва навчальним закладом Глубока І.О., методист НМК ПТО у Житомирській області

Психологічний клімат у групі визначається діловими стосунками керівництва і підлеглих. Тому від стилю керівництва залежить ефективність діяльності групи, рівень усвідомленості загальних цілей кожним її членом.

Стиль керівництва - система принципів, норм, методів і прийомів впливу на підлеглих з метою ефективного здійснення управлінської діяльності та досягнення поставлених цілей.

Попри суттєві відмінності у сутності феноменів лідерства і керівництва, в науці й на рівні буденного мислення вони не завжди розмежовуються. Проте поняття «лідер» і «керівник» не тотожні: керівник - це офіційна особа, яка законно наділена певними правами і обовязками, а лідер - особа, наділена певними правами у результаті розвитку неоднорідних міжособистих стосунків.

Лідер не висувається групою на відповідну посаду, а спонтанно займає керівну позицію за явної або прихованої її згоди. Найчастіше він перебирає роль неофіційного керівника. Є міркування, що ролі керівника і лідера у групі мають належати різним особам, так як діяльність лідера і керівника має неоднакову спрямованість, керівник зорієнтований на реалізацію завдань групи, а лідер - на її внутрішні інтереси.

З погляду стилю і методів, поділ лідерів і керівників на авторитарних і демократичних розпочався в 30-х pp. XX ст., коли К.Левін, P.Ліпіт і Р.Уайт проводили експерименти, пов'язані з лідерством. Традиційна концепція стилю керівництва склалася ще в 30-ті роки й була найпопулярнішою до середини 70-х років XX ст. Ця концепція спиралася на прості та очевидні елементи управління, завдяки чому описувала справді значущі стильові характеристики. Головними у структурі стилю керівництва вважалися такі елементи: спосіб прийняття рішення; спосіб розподілу функцій у розв'язанні завдань; форми контролю; оцінювання виконання рішень; розподіл відповідальності. За цими показниками у межах традиційної концепції управління виокремлювали авторитарний, демократичний, ліберальний стилі керівництва.

– авторитарний стиль (його характеризують жорсткі методи управління, визначення стратегії діяльності групи, обмеження ініціативи й можливості обговорення прийнятих рішень, одноосібне прийняття рішення); – демократичний стиль (основні його ознаки - колегіальність, заохочення ініціативи, за реалізацію завдань відповідають всі); - ліберальний стиль (в основі його відмова від прямого керування, справи в групі йдуть самі по собі).

Тривалий час у соціальній психології був поширений стиль керівництва, що спирається на структуру особистісно-ділових якостей керівника: уважний стиль керівництва (турбота за статус підлеглих, умови їх праці); стиль ініціювання структури (вміння керівника сформулювати мету, розробити план її досягнення).

Американські дослідники Р. Блейк і Дж. Моутон запропонували модель управлінської сітки, побудовану на аналізі різних комбінацій ступеня уваги до виробництва і до людей. Використання цієї моделі дає змогу описати такі стилі керівництва:

Невтручання (убогий менеджмент). Йому властивий низький рівень турботи про виробництво і людей. Керівник, за допомогою такого стилю, не керує, а сам багато працює, докладає мінімальних зусиль для того, щоб зберегти своє місце в організації. Стиль керівництва «сільським клубом». Характеризує високий рівень турботи про людей і низький про виробництво, прагнення до встановлення дружніх стосунків, зручного режиму роботи тощо. Досягнення конкретних результатів керівника цікавить значно менше. Стиль «керівництво завданнями» (менеджмент завдань). В основі цього стилю максимальна турбота керівника про виробництво поєднана з мінімальною турботою про людей, тому його ще називають «режимом підпорядкування керівникові». Керівник дбає здебільшого про максимізацію виробничих показників шляхом реалізації наданих повноважень і встановлення контролю за діяльністю підлеглих, диктуючи їм свою волю. За таких умов ефективність діяльності організації від підлеглих майже не залежить.

Стиль «золотої середини». Керівник, якому він притаманний, прагне поєднати орієнтацію як на завдання, так і на підлеглих та їхні інтереси. Командний стиль. Його характеризують прагнення керівника поєднати в своїй діяльності інтерес до успіху виробництва й увагу до потреб людей. Такий стиль, на думку авторів моделі, є найефективнішим. Цей стиль керівництва створює зорієнтований на досягнення мети колективний підхід, особливостями якого є прагнення оптимальних результатів діяльності організації за активної участі працівників, вияв ініціативи, колективне розв'язання конфліктів усіма зацікавленими сторонами тощо.

Останніми роками дослідники вважають, що не існує універсального стилю керівництва, будь-який із них може бути ефективним залежно від ситуації. Тому, керівники повинні виявляти гнучкість, пристосовуючись до ситуацій.

Дякую за увагу!