Підготувала практичний психолог КЗ КОР «Таращанський НРЦ» Лісовенко Валентина Леонідівна

«Не можна вимагати від дитини неможливого - до певного рівня і певного кола знань різні діти йдуть по різному» В.Сухомлинський

Соціальна адаптація це взаємозумовлений процес пристосування індивіда до соціального середовища і пристосування суспільства до потреб особистості через їх задоволення. Відповідність між рівнем соціальних потреб і рівнем їх задоволення визначає рівень соціальної адаптації.

Виділяють такі компоненти соціальної адаптації: соціально-побутова, економічна, комунікативна, регулятивна, самореалізація.

Соціально-побутова адаптація Соціально-побутова адаптація пристосування дитини до нових умов життя, побуту, що передбачає поліпшення його становища, психологічного самопочуття, узгодженість із намірами, інтересами, уподобаннями. Особливо це стосується осіб, які проходять реабілітацію у спеціалізованих навчальних закладах, відірвані від сім'ї і звичайного способу життя.

Комунікативна адаптація Комунікативна адаптація зумовлює пристосування дитини до нових взаємозв'язків і взаємостосунків, розвиток соціальних навичок і умінь, соціальної компетенції. Особливо це стосується позитивної адаптації дітей з адективною поведінкою, дітей, які зазнали посттравматичного стресу, пережили екзистенційні проблеми тощо. Комунікативна адаптація виявляється ефективною тільки в умовах включення дитини в нормальне соціальне середовище зі збереженням власної індивідуальності та унікальності. Люди, які зазнали інвалідності, потребують прийняття свого стану і формування активної життєвої позиції, орієнтації на власні збережені можливості й потенціал.

Соціальна адаптація Соціальна адаптація необхідна при введенні людини в різні сфери суспільних взаємовідносин, розширенні чисельності контактів, формуванні диференційованої поведінки відповідно до її потреб і особливостей психічного стану.

Регулятивна адаптація Регулятивна адаптація пов'язана з життєвими циклами дитини, переходом від одного віку до іншого, перебігом різних життєвих подій і змін, що потребують формування нових якостей характеру, рис особистості та вимог до суспільства, яке має забезпечувати гідне існування громадян. Особливо важливою соціальна адаптація виявляється для статево- рольових взаємовідносин і взаємостосунків на різних вікових стадіях життя людини. Регулятивна адаптація пов'язана із задоволенням потреб у безпеці й повазі.

Самореалізація Самореалізація рівень задоволення духовних потреб особистості, реалізації творчого потенціалу. Соціальна адаптація до нової життєвої ситуації чи умов життя здійснюється через активізацію сильних сторін особистості дитини, самореалізацію в трудовій діяльності чи творчості, розширення кругозору і світогляду, подолання екзистенціальних проблем, що необхідно розвивати шляхом корекції вад пізнавальної діяльності.

Процес соціальної адаптації дітей з порушенням розумового розвитку буде вважатися повноцінним, якщо забезпечуватиме три умови: навчання кожної дитини відповідно до її особливих освітніх потреб і потенціального розвитку; можливість дитини відвідувати навчальний заклад, в якому їй надається весь комплекс освітніх та корекційних послуг; розширення кола спілкування дитини з особливостями психофізичного розвитку та підвищення якості її соціальної адаптації.

Реалізація цих умов потребує зламу стереотипів та оволодіння новими формами роботи всіма учасниками педагогічного процесу.

Інтеграція дітей названої категорії у спеціальний освітній простір потребує від всіх учасників навчально-виховного процесу реалізації багатьох завдань.

Особлива роль на початковому етапі роботи відводиться психологу та соціальному педагогу. Так, до обстеження дитини у психолого-медико- педагогічнй консультації, практичний психолог та соціальний педагог використовують такі форми роботи: вивчають особливості пізнавальної діяльності дитини; відображають необхідну інформацію у психолого- педагогічній характеристиці дитини; сприяють рішенню батьків чи осіб, що їх замінюють, за допомогою переконливих аргументів, відвідати психолого-медико-педагогічну консультацію; при необхідності допомагають у підготовці відповідних документів

Після обстеження дитини у консультації та визначення програми її навчання, психолог на діагностичному етапі вивчає: домінуючий емоційний стан; встановлення неадекватних емоційних виявів, мотивацій до навчальної та трудової діяльності, ставлення до успіхів, невдач, труднощів; виявлення рівня емпатії, ступеня самостійності, працездатності, типу комунікативності; простеження динаміки психічного розвитку.

За результатами діагностики, відповідно до виявлених проблем у розвитку пізнавальної діяльності, спілкуванні та розвитку особистості будується корекційна робота з дитиною. Етап корекції передбачає: розвиток та корекцію пізнавальних процесів, формування їх довільності; корекцію самооцінки як важливої рушійної сили формування особистості; запобігання психічним перевантаженням; профілактика шкільної дезадаптації;

розвиток емоційної лабільності; корекція міжособистісних взаємин у дитячом колективі; корекція взаємин «учитель учень»; розвиток комунікативних якостей, позитивної соціальної комунікації; стимуляцію особистісного зростання.

В ході корекційної роботи обовязковим є : діагностика динаміки розвитку дитини під впливом відповідного корекційного навчання; обговорення з педагогами та батьками труднощів, що виникають у процесі навчання, накреслення шляхів їх вирішення.

Залежно від змісту і поставлених завдань корекційно-розвивальна робота може бути груповою чи індивідуальною, проте, це завжди психологічна робота, і вона не може зводитися до виконання функцій педагога.

Важливу роль у роботі з дітьми відіграє і соціальний педагог, який сприяє соціальній адаптації дитини в загальній системі соціальних відносин та взаємодій виконуючи такі завдання: формування позитивного ставлення до себе оптимізацію спілкування з однолітками, педагогами заохочення до виявлення особистих пізнавальних інтересів дитини, її самостійності; допомога у професійному самовизначенні.

Реалізувати ці завдання можна шляхом розширення сфери соціальних контактів дітей із особливими освітніми потребами а саме: сприяти відвідуванню та посильній участі цих дітей у шкільних святах, концертах, виставках, конкурсах дитячої творчості та інші;

У результаті цього, діти долучаються до всіх соціальних систем, структур, соціальних звязків, беруть активну участь в основних сферах життя і діяльності суспільства, готуються до повноцінного дорослого життя, самореалізації та розкриття як особистості

Найдосконаліша інтеграція дітей з особливими освітніми потребами в спеціальний освітній простір не знімає проблеми психологічної роботи з батьками. Мета такої роботи насамперед полягає в тому, щоб допомогти їм прийняти реальні освітні потреби дитини і залучити їх до співпраці в її навчанні

Практика показує, що батьки всіх категорій потребують допомоги як практичного психолога, так і соціального педагога у таких питаннях вирішення конфліктних ситуацій, які виникають між батьками і педагогами; корекція ставлення всіх членів сімї до дитини з особливими потребами; підвищення психолого-педагогічної культури батьків; допомога у створенні громадських організацій сімей, які мають дітей із особливими потребами, активна участь у їхній діяльності; сприяння в наданні матеріальної та побутової допомоги сімї, яка має дитину з особливими потребами.

Спеціаліст, який працює з дітьми з порушеннями інтелектуального розвитку насамперед повинен памятати У кожній дитині закладені можливості і здібності, які необхідно розкрити. Кожна дитина є унікальною особистістю. Порушення інтелектуального розвитку - це порушення у сфері розуміння. Несприятливе оточення перетворює це на недолік, значить, це проблема оточення, а не хворого. Дитина з порушенням інтелекту зростає і дорослішає, її життєвий цикл такий самий, як у інших людей. Дитина з порушенням інтелектуального розвитку має можливість прожити хороше і різноманітне життя. Давайте надамо їй цю можливість.