Психологічне консультування родини. 1.Основні види психологічної допомоги родині. Основи сімейного психологічного консультування. 2.Етапи сімейного консультування. 3.Сучасні підходи до психологічного консультування родини.

Соціально - психологічний тренінг побудований на основі поведінкової терапії, тобто він припускає розвиток навичок - або вмінь (вміння вирішувати конфлікти, вміння взаємодіяти з дитиною, чоловіком або жінкою, вміння проявляти емпатію...).

Широка мета пов'язана з відпрацюванням і вирішенням проблем учасників групи в цілому, як правило, широкою метою будь-якого СПТ є оволодіння учасниками вміннями, заявленими в його темі. Вузькі цілі формулюються щодо конкретного аспекту загальної проблеми, обумовленого для окремих учасників групи.

Основними процедурами змістовної частини тренінгу, орієнтованої на рішення проблем учасників групи, є "операціоналізація" й "репетиція поведінки".

А. Байер визначає зміст методики репетиції поведінки, зводячи його до реалізації наступних етапів: 1. Визначення поведінки, що вимагає корекції. 2. Інструктаж і навчання виконання сценарію. 3. Повторення сцени. 4. Моделювання бажаних реакцій. 5. Відпрацьовування сформованої навички.

Як методичні засоби реалізації описаних вище процедур виступають рольова гра й психодрама. Для груп, у роботі з якими використаються поведінкові техніки, важливими аспектами проведення СПТ є вимір (діагностика) і оцінка ефективності.

Групове консультування - більше тонкий і глибокий спосіб роботи з родиною. Його використання припускає роботу не тільки й не стільки з поведінкою учасників (як у випадку зі СПТ), але й з більш глибинними особистісними аспектами: думками, почуттями, переживаннями.

На відміну від СГТ при груповому консультуванні цілі роботи конкретної групи не визначаються й не обмовляються заздалегідь Однієї з основних проблем групового консультування є проблема оцінки ефективності роботи групи

Основою соціально - психологічного тренінгу є біхевіоральні техніки, а консультаційного - глибинні мотиви й закономірності функціонування особистості.

Групова психотерапія в практиці роботи з родиною використається досить рідко, тому що припускає глибинне втручання та вимагає багато часу.

Індивідуальна форма роботи припускає взаємодію з окремо взятою родиною або одним з її членів, що заявили проблеми, пов'язані із взаємодією всередині родини Незалежно від того, чи йде робота з усією родиною або одним з її членів, основою індивідуальної форми сімейного консультування є переконання в тім, що людині необхідно розглядати в її ставленні до сімейної системи й далі у зв'язку цієї системи з комплексом систем більше високого порядку: суспільство, культурою...

У рамках системного підходу до вирішення сімейних проблем була представлена значна кількість різноманітні концепції, найбільш відомими з яких є структурні (С. Минухин) і стратегічні (Дж. Хейли, С. Паяащдоли) теорії сімейної психотерапії й консультування.

Основні положення теорії С. Минухина: 1. Духовне життя не є винятково внутрішнім процесом. Кожна людина і її оточення перебувають у відносинах взаємодії. 2. Зміни в структурі родини сприяють змінам у поведінці (відносинах) і в інтрапсихічних процесах членів родини. 3. Поведінка терапевта, що працює з родиною, стає частиною контексту, терапевт і родина утворюють нову систему. Таким чином, терапевт визнає себе частиною системи, що намагається змінитися.

Відповідно до С. Минухина, основною функцією родини є захист її членів одне від іншого і від стороннього втручання. Саме тому, на його думку, рівновага між почуттям захищеності й переживанням стану розлуки має велике значення. У зв'язку із цим автор вводить поняття сімейних "кордонів", що займає в його концепції центральну позицію.

Для оптимального функціонування родини важливо, щоб підсистема батьків і підсистема дітей (сіблінгів) були "добре" розмежовані між собою, причому важливо, щоб це розмежування сполучалося з емоційною близькістю, довірливістю і т.д.

При проведенні консультативної й терапевтичної роботи С. Минухін надає великого значення створенню терапевтичної системи. Цей процес припускає: - "прийняття" терапевта в родину; - визнання його професійного авторитету (ролі штурмана);

- системне визначення проблеми (яка часто виявляється іншою, ніж та, з якою звернулася родина); - системне визначення мети (і вона може відрізнятися від тієї, з якою прийшла родина); - складання терапевтичного договору (контракт), у якому обумовлюються рамки консультативного процесу, настанови, оплата...

Структурне консультування припускає, насамперед, зміни структури заявленої проблеми. Для цього консультант вислухує її визначення кожним членом родини, з'ясовуючи, таким чином, способи її суб'єктивного конструювання.

. Індивід включається в систему відносин, пов'язаних з даною проблемою, таким чином, відбувається трансформація відносин у родині, об'єднання зусиль її членів у плані вирішення наявних труднощів за схемою, наміченої в процесі консультування.

Стратегічна сімейна терапія припускає розробку специфічних стратегій для рішення існуючих у родині проблем.

Особливістю даного підходу є те, що консультант відмовляється від порівняно багатьох даних (анамнез, історія родини...) і зосереджується винятково на позначеній проблемі й детальному описі механізмів, що її підтримують.

Об'єктом впливу для консультантів, що працює у рамках стратегічної концепції, є не сама родина, а симптом або проблема, що заявляється її членами. При напрямку впливу на симптом передбачається, що зміна в цій точці спричинить й інші зміни.

П. Вацлавик, Уилкенд і Фиш описують чотирекрокову стратегію продукування змін у родині: 1. Визначення сімейної проблеми (передбачається також як й у попередньому підході підкреслення того, що ця проблема належить і стосується всіх членів родини, а не когось одного з них). 2. Визначення того, що родина для вирішення даної проблеми з особливим виділенням й акцентуванням того, що не спрацювало в цьому процесі, не дозволило досягти успіху.

3. Встановлення сімейної мети. Мету і спрямованість зміни повинна встановити сама родина, оскільки те, що добре для однієї системи може зовсім не підходити для іншої. 4. Розробка терапевтичного втручання, що зі звичних моделей взаємодії, які й становлять проблему.

Консультанти, що працюють у рамках даної концепції, значну увагу приділяють формам організації родин. Як й у структурних техніках, тут підкреслюється важлива роль ясних (чітких) ієрархій у родинах.

Крім описаних консультативних концепцій у рамках системної сімейної терапії були розроблені й інші теорії психологічного впливу: сімейна терапія, орієнтована на розвиток В. Сатир, концепція Б.Хелленгера, модель декількох поколінь Х. Штирліна, рефлексуюча команда Т. Андерсена та ін.

2. Етапи сімейного консультування. Психологічне консультування родини - це процес, що включає в себе ряд стадій. Його стадійність чітко простежується в основному методі консультацій - інтерв'ю. Інтерв'ювання: вільне, стандартизоване й напівстандартизоване.

У літературі описується "пятикрокова" модель проведення сімейних консультацій і консультативного інтерв'ю: 1. Встановлення контакту й орієнтування клієнта на роботу й співробітництво. 2. Збір інформації, пошук відповіді на питання: "У чому проблема?".

3. Усвідомлення бажаного результату, пошук відповіді на питання: "Чого Ви хочете домогтися?". 4. Вироблення альтернативних рішень: "Що ми можемо зробити із цього приводу?". 5. Узагальнення психологом результатів взаємодії із клієнтом. Трансформація особистості або проблеми.

Основні методи збору даних: психодіагностичні процедури, консультативні прийоми, так "звані мікротехніки слухання": 1) Відкриті питання ("Що?", "Як?", "Чому?", "Не могли б Ви..", "А якщо.." і т.п.) Послідовність. відкритих питань: - Що відбулося й що відбувається? - Як часто це трапляється? - При яких обставинах? - Коли виникла проблема? - У якій тимчасовій послідовності розвивалися події? - Що випереджало цю ситуацію? - Як змінювалася проблема в процесі її розвитку? - Де це відбувалося (у якій обстановці, з якими людьми й т.п.)? - Як Ви реагували? - Як Ви себе почували?

2) Закриті питання звичайно містять частку "чи". Ці питання можуть припускати відповідь "так" або "ні".

3) Нерефлексивне слухання, по суті, є вмінням мовчати. Однак це досить активний процес, що припускає значну увагу до мови співрозмовника В процесі нерефлексивного слухання можуть використатися повтор або підтримка, що припускають відповідно пряме повторення сказаного або використання фраз типу "Так!", "Розумію Вас". Використається при викладі напружених ситуацій, коли людині необхідно виговоритися, ще раз прожити ситуацію.

4) Рефлексивне (активне) слухання дозволяє дати мовцеві зворотний зв'язок і дозволяє психологові уточнити зміст почутого. Воно припускає розшифровку змісту повідомлень, з'ясування їхнього реального значення.

У процесі рефлексивного слухання можуть використатися наступні прийоми: - З'ясування - звертання до мовця за уточненням: "Будь ласка, поясните це". - Перефразовування - вираження думки клієнта іншими словами з метою перевірки точності зрозумілого змісту.

- Переказ - короткий виклад основних слів і думок клієнта. При використанні цього прийому передається об'єктивний зміст сказаного без прояснення змісту й значення слів, а лише з підкресленням самого головного. - Відбиття почуттів - повторюється не зміст сказаного клієнтом, а відбиваються його емоції. Використання цього прийому дозволяє встановити більше близькі відносини, сприяє усвідомленню їм власних емоцій і вчинків.

- Відбиття значення - із прояснення суб'єктивного змісту сказаного. У процесі використання цього прийому ідентифікуються глибокі, приховані значення слів. Це дозволяє клієнтові повторно інтерпретувати свої переживання. При усвідомленні змісту сказаного він сам може знайти нову інтерпретацію й можливості розвитку сформованої ситуації. - Подальший розвиток думок співрозмовника Цей прийом може використовуватись тільки в контексті висловленого співрозмовником змісту. У противному випадку подальший розвиток думок може бути сприйнятий як ігнорування його розповіді

- Уточнення - прохання про додаткове роз'яснення певних моментів сказаного. Може використатися в контексті уточнення змісту й уточнення почуттів. - Резюмування. Застосовується в тривалих бесідах з метою привести події й факти в значеннєву єдність. У процесі резюмування консультант як би збирає воєдино думки й почуття клієнта, його слова й зміст сказаного й представляє все це йому в закінченій формі.

3. Усвідомлення бажаного результату Постановка цілей. У психологічному консультуванні виділяється кілька понять пов'язаних з постановкою мети; скарга, самодіагноз, проблема й запит.

На думку В.В. Столика, спонтанно висловлені скарги клієнта можуть бути структуровані на підставі визначення їхнього локусу, що може бути суб'єктним (на кого скаржиться) і об'єктним (на що скаржиться).

По суб'єктному локусі в сімейному консультуванні виділяється 5 основних видів скарг: - на дитину (її поведінку, розвиток, здоров'я…) - на сімейну ситуацію в цілому ("все погано", "всі не так"); - на чоловіка або подружні відносини в цілому ("немає розуміння, любові, прийняття" і т.п.); - на самого себе (свій характер, здібності, психологічні особливості); - на третіх осіб, що проживають у родині або поза нею й мають реальний вплив на розвиток сімейної ситуації.

По об'єктному локусу класифікуються наступні види скарг: - на порушення психосоматичного здоров'я або поведінки (страхи, нав'язливі синдроми); - на рольову поведінку членів родини (невідповідність статі, віку, статусу); - на поведінку з погляду її відповідності психічним нормам; - на індивідуальні психологічні особливості членів родини; - на психологічну ситуацію в родині (втрата контакту, близькості, розуміння й т.п.); - на об'єктивні обставини (труднощі з житлом, роботою, часом і т.п.).

Самодіагноз - це самостійне пояснення клієнтом природи тієї або іншої події, засноване на його поданнях про себе, інших членах родини, людських відносинах. Серед найпоширеніших самодіагнозів В.Ю. Міняйл виділяє наступні: - "зла воля" - негативні наміри особи, що виступає причиною порушень або вказівка на нерозуміння цією особою яких - або істин, правил або небажання зрозуміти й прийняти їх; - "психічна аномалія" - віднесення людини, про яку іде мова йде до психічно хворих;

- "органічний дефект" - визначення вродженої неповноцінності; - "генетична запрограмованість" - пояснення причин негативної поведінки генетичною схильністю й спадковістю тієї або іншої людини; - "індивідуальна своєрідність" - пояснення поведінкових особливостей виразністю тих або інших особистісних рис, - "власні невірні дії" - оцінка власної поведінки в сьогоденні або минулому;

- "власна особистісна недостатність" - оцінка власних особистісних якостей; - "вплив третіх осіб" як актуальний, так і такий, що мав місце у минулому; - "несприятлива ситуація" - визначення й виділення ситуації, що породила проблему (розлучення, хвороба, страх і т.п.); - "направлення" - відмова від інтерпретації й розуміння ситуації, апеляція до офіційних органів або інститутів ("Мене до Вас відправив директор школи" і т.п.).

Під проблемою в психологічному консультуванні розуміється вказівка на те, що клієнт хотів би, але не може змінити. В.В. Сталін й А.А. Бодалев [45] виділяють наступні найпоширеніші типи проблем: - не впевнений, але хочу бути впевненим; - не вмію, хочу навчитися; - хочу зрозуміти; - хочу мати; - знаю як треба, але не можу зробити, потрібні додаткові стимули; - хочу змінити ситуацію.

Запит це конкретизація форми допомоги, очікуваної клієнтом від консультації. За змістом звичайно запит прямо пов'язаний із проблемою. Наприклад, якщо клієнт формулює проблему як "Не вмію, хочу навчитися", те запит, швидше за все, буде "Навчіть!".

Виділяються наступні основні види запитів: прохання про емоційну й моральну підтримку ("Я правий, не чи правда?"); - прохання про сприяння в аналізі ("Я не впевнений, що правильно розумію цю ситуацію, допоможіть розібратися"); - прохання про інформації (Що відомо про це"); - прохання про навчання навичкам;

- прохання про допомогу у виробленні позиції ("Що робити, якщо він мені змінює?"); - прохання про вплив на члена родини в його інтересах ("Допоможіть йому позбутися від цього"); - прохання про вплив на члена родини в інтересах клієнта ("Зробіть його більш слухняним").

На підставі аналізу скарги, самодіагнозу, проблеми й запиту визначається мета психологічного консультування родини. При цьому варто мати на увазі, що запит, членів родини, може виявитися марним у плані рішення існуючих проблем.

4. Вироблення альтернативних рішень. На цій стадії консультування здійснюється перебір гіпотетичних рішень сформульованої на попередній стадії проблемної ситуації. У процесі цього відбувається їхня оцінка й порівняння.

Ухвалене рішення повинне бути рішенням самої людини На цьому етапі психолог може використати ряд специфічних технік, що активізують роботу клієнта й стимулюють його до ухвалення рішення. Такого роду прийоми позначаються А-І. Айви, М-Б. Айви, Л. Саймон-Даунингом як "мікротехніки впливу".

1) Інтерпретація. 2) Директива (вказівка) 3) Порада (інформація). 4) Саморозкриття. 5) Зворотний зв'язок. 6) Логічна послідовність. 7) Резюме.

5. Узагальнення психологом результатів взаємодії із клієнтом і вихід з контакту. Важливо, щоб по завершенні консультативного процесу в консультуємого залишилося відчуття можливості вирішення наявної в нього проблеми й усвідомлення характеру й спрямованості дій, необхідних для її вирішення.

3. Сучасні підходи до психологічного консультування родини. Психоаналітичний підхід (Я. Акерман, К. Седжер, М. Боуен). Складності: рішення питання про те, наскільки взагалі можливе застосування сугубо індивідуальних психоаналітичних технік у роботі з малою групою, якою є родина. Дж. Николс:"...психоаналітичну допомогу родині можна розглядати як вирішення сімейних проблем клієнта через вивчення глибинних основ його психіки й підсвідомого зв'язку з батьками".

У психоаналітичному консультуванні родини реалізується так званий "вертикальний" підхід, при якому, причини сьогоднішніх утруднень розглядаються з урахуванням історії життя обох чоловіка й жінки.

Концепція М. Боуена Родина - невелика група людей, що живуть в одному будинку. Але, з його погляду, родина являє собою більшу емоційну систему, у яку входять всі її члени: і живучі разом, і раніше покійні, і ті, що перебувають поза будинком. Це трансгенераційний феномен, у який включені представники всіх попередніх поколінь, спільне "Я" родини, її "колективне несвідоме", що визначає її емоційну своєрідність, яка впливає на дітей і визначає особливості їхнього розвитку. Саме родина багато в чому обумовлює психологічні характеристики її членів.

М. Боуен описує два типи особистостей: диференційовані від родини й сплавлені з нею. слабкодиференційовані від родини люди схильні створювати родини з такими ж партнерами. У зв'язку із цим, проблеми, звички й бажання, перенесені із двох батьківських родин, значно ускладнюють життя молодої родини й провокують розвиток численних конфліктів.

Кожна сімейна діада стабільна доти, доки не починає переживати стрес Коли величина стресу (занепокоєння, страху) перевищує здатність діади протистояти йому, тобто перевищує рівень толерантності чоловіка й жінки відносно стресу, у рішення сімейних проблем втягується третя особа

Ідеальний шлюб, з його погляду, - це шлюб двох високо-диференційованих людей. Але абсолютна диференціація - якийсь теоретичний ідеал. Кожна людина в більшому або меншому ступені сплавлена зі своєю родиною, внаслідок чого абсолютна диференціація неможлива, також як і неможливий ідеальний шлюб.

Біхівіористична модель проведення сімейних консультацій. Підхід не претендує на виявлення глибинних причин подружньої дисгармонії, він спрямований, насамперед, на зміну поведінки партнерів. Об'єктом впливу при реалізації даного підходу є поведінка чоловіка й жінки, найважливішими детермінантами якої є різні комбінації наявних ситуацій, а не колишній досвід.

Рівень суб'єктивної задоволеності шлюбом пов'язаний з "заохочувальною" поведінкою чоловіка й жінки. У цьому зв'язку керування взаємною позитивною поведінкою партнерів є одним з основних завдань сімейного консультування в рамках біхевіор. моделі. Саме подружня пара є творцем системи винагород і покарань.

При формуванні навичок рішення проблем сімейна пара в процесі консультування проходить кілька етапів: 1. Кожний з партнерів повинен викласти й пояснити свою позицію щодо якої-небудь проблемної ситуації, викладаючи свої вимоги максимально конкретно, щоб вони могли бути виражені в термінах поведінкових реакцій партнера. 2. Чоловік і жінка пропонують різні варіанти рішення проблеми, працюючи методом "мозкового штурму". 3. Обговорюються взаємно прийнятні варіанти рішення, складаються комбінації висунутих пропозицій.

3 форми реалізації винагород: - виконання зобов'язань одним з партнерів служить нагородою іншому за виконання їм своїх зобов'язань (договір із взаємозалежними зобов'язаннями); - за виконання кожного зобов'язання треба окрема винагорода (договір з незалежними зобов'язаннями й спеціальними заохоченнями); - безпосередня винагорода не передбачається (договір без заохочення).

Модель Р. Стюарта (1980). Ціль консультування, визначена даним автором, на перший погляд, досить проста: члени семи повинні усвідомити свою взаємозалежність і навчитися спільно вирішувати проблеми.

1. Діагностичний етап. Оцінка стану шлюбу. 2. Висновок контракту про психологічну допомогу, у якому обмовляються права й обов'язки чоловіка й жінки (повідомлення інформації, пояснення своїх потягів, одержання інформації про консультативний процес, право на зустрічі) і психолога (конфіденційність інформації, пояснення своїх дій і т.п.). 3. Складання плану побажань, що являє собою своєрідний проект контракту, що підлягає обговоренню.

4. Комунікативний щабель, у процесі якого в членів родини формуються навички правильного й ефективного спілкування. 5. Остаточне складання контракту В процесі реалізації цього щабля відбувається більше глибоке осмислення й корекція побажань, висловлених подружжям на 3 етапі.

6. Контроль за виконанням контракту, що ведуть самі чоловік і жінка. У процесі подальшої роботи вони повідомляють психологові про те, що вийшло, і які складності виникли в процесі його реалізації. 7. Огляд змін у поведінці чоловіка й жінки. На даному етапі завдання психолога - побачити й підкреслити досягнутий прогрес у поведінці і відносинах чоловіка й жінки, з'ясувати, яким чином він був досягнутий.

Екзістенціально - гуманістичні традиції (К. Роджерс) У центрі гуманістичної теорії перебуває людське призначення жити й діяти, самостійно визначаючи свою долю. На думку прихильників даної концепції, зосередження контролю й рішення перебувають всередині самої людини, а не в його минулому або її оточенні. У цьому зв'язку саме людина є джерелом власного благополуччя або, навпроти, власних проблем.

Психологи - екзистенціалісти виділяють 3 шари функціонування особистості: 1 шар - внутрішній (сама людина); 2 шар - середній (оточуючі її люди); 3 шар - зовнішній (біологічний і фізичний світ).

Однією з основних проблем людського існування є воля дії, обмеження якої створює передумови для виникнення екзистенціальної тривоги, що формується як результат відчуження або нездатності приймати рішення.

Способом зняття екзистенціальної тривоги є екзистенціальний дозвіл, обумовлене як ухвалення рішення, вибір і відповідна дія, що полегшує тривогу. З погляду прихильників екзістенціально - гуманістичної концепції, життя людини являє собою ланцюг постійної взаємодії між вибором і тривожністю.

Основні положення екзістенціально - гуманістичної концепції: 1. Ми існуємо у світі й наше завданні - осягти зміст цього. 2. Ми можемо пізнати себе тільки у відношенні з навколишнім світом, зокрема, через відносини з іншими людьми. 3. Результатом відсутності або обмеженості відносин зі світом, а також невдачі у виборі й прийнятті рішень є тривожність. 4. Тільки сама людина відповідальна за те, як вона конструює свій світ.

Завданням індивідуального й сімейного консультування в рамках екзістенціально - гуманістичної концепції є розуміння консультантом внутрішнього й зовнішнього світу клієнта й підтримка його в процесі вибору й ухвалення рішення.

К. Роджерс визначає основні орієнтації сімейного терапевта, дотримання яких необхідно при проведенні сімейних консультацій 1. У процесі консультування необхідно й важливо підтримувати двосторонню комунікацію, у якій людина знаходить розуміння, і сам учиться розуміти партнера. 2. Кожен член родини - особистість зі своїми почуттями, отже, будь-яка людина здатна довіряти й розуміти свої почуття й почуття своїх близьких.

3. Позитивні й негативні почуття членів родини мають потребу в розкріпаченні, вони повинні проявлятися відкрито перед всією родиною. 4. Вільний та щирий прояв своїх почуттів приводить до глибокого внутрішнього задоволення. 5. Близькі й тісні відносини між людьми можливі тільки на основі щирих, почуттів, що виражають відкрито. 6. У міру розкріпачення негативні почуття гублять риси своєї агресивності, внаслідок чого й інших емоцій можуть виражатися більш вільно й розкріпачення

Позитивні характеристики подружнього союзу, на які може опиратися психолог при проведенні подружньої терапії й сімейних консультацій: - відданість - чоловік і жінка повинні прагнути до співробітництва в шлюбі, що взаємно збагачує їхнє життя; - спілкування - чоловік і жінка повинні вміти виразити свої почуття й вимоги без взаємних обвинувачень. Навіть негативні висловлення варто наділяти в таку форму, що не перешкоджала б рішенню проблем;

- гнучкість відносин - чоловік і жінка повинні бути разом відповідно до власного вибору й своїх почуттів і не дозволяти направляти себе відповідно до бажань, правилами й ролями, які нав'язують їм оточенням; - самостійність - кожен з подружжя повинен бути самим собою ("знайти себе й залишатися собою"). Родина повинна стати основою спільного й індивідуального розвитку кожного з них.

Основні принципи відкритого шлюбу 1. Будувати життя, виходячи із сьогодення й на основі реалістичних бажань, мати власний стиль життя, не тільки планувати майбутнє, але й радуватися сьогоденню. 2. Ставитися з повагою до особистого життя партнера, не нав'язувати йому своєї думки й смаків.

3. Дотримуватися принципів відкритого спілкування: не чекати, що партнер відчує ваші думки й переживання, а відкрито сказати йому про їх, навчитися ділитися з ним позитивними й негативними почуттями, не даючи оцінок його словам за принципом: "Скажи, що бачиш і почуваєш, я не буду тебе критикувати. 4. Рухливість ролі: не додержуватися сліпо сформованого стереотипу чоловічих і жіночих ролей, а пробувати змінювати їх.

5. Відкрите партнерство: приймати право кожного на власні інтереси й захоплення, які партнер може не розділяти, а також на власне коло друзів, у тому числі й протилежної статі. 6. Рівноправність: прийняття - відсутність підпорядкованості в шлюбі, справедливий розподіл відповідальності і благ.

7. Автентичність: надання іншому можливості жити відповідно до його уявлень, а не прагнути переробити їх проти його волі. Знати собі ціну і не дозволяти іншому принижувати себе. 8. Довіра: припускає віру в партнера й довіру його особистості. На думку авторів, статичну довіра, характерне для традиційного, "закритого" шлюбу (віра в певну поведінку партнера: "Я вірю, що вона буде мені вірна") необхідно доповнити динамічною, що припускає повагу до позасімейних інтересів чоловіка (наприклад, "Я вірю їй, навіть якби вона була мені невірна").

Когнітивно - бихевіріальне консультування родини (Дж, Келлі, А. Епіс, А. Бек, Р. Мичебаум). Завдання когнітивно - біхевіорального консультування родини - інтеграція мислення, дії й ухвалення рішення суб'єкта. У процесі психологічної роботи необхідно зрозуміти, як людина сприймає світ, як приймає рішення. У випадку неадекватності даних аспектів психологові необхідно скорегувати їх, внаслідок чого повинен змінитися характер дії людини, її поведінка.

Метою консультування є зміна особистісних конструктів і, як наслідок, поведінки людини

Мета когнітивно-біхевіорального консультування носять двоїстий характер: 1. Визначити й зрозуміти те, як людина думає й сприймає світ й, при необхідності, змінити його конструкти (когнітивна складова консультативного процесу). 2. Переконатися, що людина існує у відповідності зі сформованої в нього новою системою конструктів (біхевіоральна частина).

Основною технікою РЕТ (А. Елліса) є так званий ABC - метод: А - подія, що активує (об'єктивні факти, події, учинки, з якими зіштовхується людина). В - система когнітивних оцінок (переконання людини відносно А). С - емоційні наслідки (що почуває особистість відносно А).

Основні типи ірраціональних ідей класифікуються А. Елісом на підставі їхнього змісту: 1. Необхідно, щоб тебе любили й схвалювали абсолютно всі люди навколо ("Якщо він мене не любить, то це жахливо"). 2. Щоб стати вартою людиною, я повинен бути компетентний абсолютно у всьому ("Якщо я не досяг мети, те це тільки моя провина").

. Більшість людей погані й повинні бути покарані за це ("Якщо, він це зробив, я повинен відповісти тим же"). 4. Краще ухилятися від труднощів й іти від відповідальності ("Нічого не зміниться, якщо я це не зроблю, людям однаково "). 5. Жахливо, якщо щось або хтось перебуває не там, де повинен бути ("Жахливо, якщо в будинку не прибрано").

В основі раціонально - емоційної терапії й психологічного консультування лежить конфронтація терапевта й клієнта й прямій розбір інконгурентностей та протиріч у мисленні й поводженні останнього.

Таким чином, завданнями РЕТ, на думку А. Еліса, є: 1. Звільнення клієнта від ірраціональних ідей. 2. Навчання його способам нового мислення й світосприймання.

Модель когнітивної терапії А. Бека У центрі уваги даної концепції - процес пізнання людиною навколишнього світу й свідомість суб'єкта. Свідомість, на думку А. Бека, - постійний потік думок, більшість із яких людина "не чує". Вони настільки швидкоплинні, що їх важко зупинити й усвідомити.

Дана модель консультативної роботи була апробована автором на хворих депресією, чиє мислення, на його думку, будується на автоматичних песимістичних судженнях. Автоматичні думки А. Бек розділяє на кілька груп: - дихотомічні судження (щось вважається повністю поганим чи гарним); - надузагальнення, перенос одного випадку на більше широке коло явища (наприклад, "Якщо чоловік покине мене, я залишуся зовсім одна); - перебільшення (підкреслення катастрофічності подій); - недолік логіки (формулювання висновки, не відповідним наявним аргументам).

Модель зміни патернів мислення: 1. Встановити, що думає клієнт, виявити в його мисленні помилкові судження й ірраціональні ідеї. 2. Допомогти клієнтові зрозуміти й усвідомити помилкові думки. 3. Зворотний зв'язок, що необхідний психологові для того, щоб переконатися в тім, що його доводи спрацювали.