Перші відомості про село Христофорівка (нині село є складовою частиною Баштанського району Миколаївської області) відносяться до кін. ХVІІІ століття. Перші відомості про село Христофорівка (нині село є складовою частиною Баштанського району Миколаївської області) відносяться до кін. ХVІІІ століття. У листопаді 1790 р. Христофорівка та село Піски були викуплені князем Г. О. Потьомкіним у поручика Христофорова, прізвище якого і дало назву селу. Після смерті князя в 1791р. маєток у повному складі перейшов у спадок до його племінника генерал-поручика Василя Васильовича Енгельгарда, від Енгельгарда - у власність родини графині Олександри Браницької. Близько 1871 р. графи Владислав і Костянтин Браницькі продали частину маєтку, а точніше Христофорівку, Миколі Андрійовичу Аркасу. Григорій Потьомкін

За походженням родина Аркасів мала грецьке коріння. Родоначальником української лінії Аркасів був Андреас Аркас, який з дружиною Аміною Гаскаро опинився на півдні України, в місті Миколаєві 1793 року через події в Греції, що на той час опинилась під турками. Голова сімейства, Андреас Аркас, був високоосвіченою людиною, отримав роботу викладача штурманського училища.

Обидва його сини стали помітними в історії Російської імперії постатями: Захарій - генерал-лейтенантом і істориком, досліджував залишки стародавнього еллінського Херсонесу та історію імперського флоту, Микола став адміралом, головним командиром Чорноморського флоту й портів, військовим губернатором Миколаєва, очолював "Російське товариство пароплавства й торгівлі" в Одесі. В часи свого губернаторства Микола Андрійович здобув звання почесного громадянина міста. На жаль, аспекти господарської діяльності Миколи Андрійовича в Христофорівсько-Пісковому маєтку протягом того часу, коли він йому належав, не відомі.

Безперечним є той факт, що великі обов'язки головного командира Чорноморського флоту і портів, посада військового губернатора Миколаєва, російсько-турецька війна рр., тривале перебування за кордоном, турботи про Богданівський маєток, хвороба дочки Софії, поганий стан власного здоров'я в останні роки життя не надавали йому можливості впритул займатися господарством Христофорівки. Швидше за все, і купувався він з думкою про майбутнє матеріальне забезпечення синів Миколи і Костянтина.

Микола Миколайович Аркас народився 7 січня 1853 року у Миколаєві. Великий вплив на його виховання мала мати, Софія Богданович, яка походила зі старовинного полтавського козацького роду. Микола Миколайович Аркас народився 7 січня 1853 року у Миколаєві. Великий вплив на його виховання мала мати, Софія Богданович, яка походила зі старовинного полтавського козацького роду. Микола отримав різносторонню освіту в Училищі природознавства у Петербурзі та Одеській гімназії. Під впливом свого вчителя Петра Ніщинського – українського композитора, диригента, письменника – почав самотужки оволодівати музичними знаннями, композиторськими навичками і писати музику. Микола отримав різносторонню освіту в Училищі природознавства у Петербурзі та Одеській гімназії. Під впливом свого вчителя Петра Ніщинського – українського композитора, диригента, письменника – почав самотужки оволодівати музичними знаннями, композиторськими навичками і писати музику. Згодом навчався на фізико-математичному факультеті Новоросійського університету в Одесі. В стінах Новоросійського університету його викладачами були вчені, яких сьогодні весь світ називає корифеями: І. Мечников, І. Сеченов, О. Ковалевський. Згодом навчався на фізико-математичному факультеті Новоросійського університету в Одесі. В стінах Новоросійського університету його викладачами були вчені, яких сьогодні весь світ називає корифеями: І. Мечников, І. Сеченов, О. Ковалевський. Софія Богданович

Дружба з М. Кропивницьким – актором, драматургом, «батьком українського театру» надихнула Аркаса на створення опери «Катерина» за поемою Тараса Шевченка, яка була написана в 1890 році й започаткувала оперну шевченкіану. (Опера видана в Миколаєві 1897 року, 1899 року вперше поставлена трупою М.Кропивницького ). Дружба з М. Кропивницьким – актором, драматургом, «батьком українського театру» надихнула Аркаса на створення опери «Катерина» за поемою Тараса Шевченка, яка була написана в 1890 році й започаткувала оперну шевченкіану. (Опера видана в Миколаєві 1897 року, 1899 року вперше поставлена трупою М.Кропивницького ).

Після завершення навчання (з 1875 до 1881 року) за родинною традицією Микола Аркас служив у морському відомстві в Миколаєві. Він був освіченим, добросовісним працівником, починаючи з посади адютанта командувача Чорноморського флоту, пізніше – мировим суддею, мав високу посаду в губернському управлінні, чин статського радника цивільного генерала. Але це була робота обовязку, честі. Діло для душі завжди чекало Аркаса поза високими стінами офіційних кабінетів: творчість, просвітницька діяльність. У вільний від служби час віддавався улюбленій справі – збиранню і запису народних мелодій, вивченню історії України.

В 1881 р. за духовним заповітом М.А.Аркаса Христофорівсько - Пісковський маєток переходить у спільну власність Миколи і Костянтина. На початку 1884 р. відбувається його офіційний поділ між спадкоємцями. В 1881 р. за духовним заповітом М.А.Аркаса Христофорівсько - Пісковський маєток переходить у спільну власність Миколи і Костянтина. На початку 1884 р. відбувається його офіційний поділ між спадкоємцями. Ставши одноосібним власником Христофорівського маєтку, Микола Миколайович, не обтяжений службовими обов'язками по лінії Морського міністерства, з великим ентузіазмом і по-новаторському взявся за сільськогосподарську діяльність, перетворив через кілька років свій маєток у зразкове поміщицьке господарство.

На початку 1889 р. Херсонська повітова управа заявила про невідкладну потребу у відкритті земської школи в одному з сіл Балацковської волості (Балацкові, Христофорівці або Пісках). Дізнавшись про намір влади, М. М. Аркас звернувся до управи з пропозицією прийняти від його імені та імені дружини Ольги Іванівни 1000 рублів в якості благодійного внеску на спорудження школи в Христофоровці, а також запропонував взяти на себе турботу про її будівництво. Ініціатива Аркаса була підтримана повітовим земським зібранням. Микола Миколайович негайно приступив до будівництва школи, обравши для її будівлі прекрасне місце на високому березі лиману, з фасадом, зверненим на широку заплаву Інгулу та селянські садиби, розташовані вздовж простягнутої нижче вулиці.

Про період будівництва школи залишився христофорівський переказ. Якось пан почав зводити у селі незвичайний будинок, не схожий на сільську оселю. Сам пильно стежив за будівельними роботами, давав поради. Довго за цим спостерігали місцеві селяни. Не витримали і почали зачіпати господаря питаннями.: «А ви якісь дурні пани, що такий красивий палац будуєте в селі!». Відповідь пана вразила всіх: «Не для себе цю красу будую, ваших дітям та онукам він буде служити». І мудро так посміхнувся. Будівля школи була добротною, за розмірами у плані забудови 34 х 10 метрів, під металевою покрівлею, обнесена кам`яним парканом. Загалом на будівництво Аркас витратив 4 тисячі рублів. Тому школа, побудована на його землі і тільки за особисті кошти, фактично була власністю родини. Однак, «співчуваючи справі народної освіти», М. М. Аркас пожертвував, «згідно з бажанням дружини своєї Ольги Іванівни, будівлю школи, прилеглі до неї споруди та вільні землі для саду чи городу у повну власність земства, за умови постійного розміщення в цьому будинку земської школи ».

Регулярні заняття в молодшому відділенні школи почалися восени Навчання проходило успішно. Діти швидко і легко засвоювали навчальний матеріал рідною мовою. Середнє і старше відділення, що з'явилися через рік, займалися одночасно з молодшим в одному класному приміщенні. На підставі Положення про початкові народні училища повітова училищна рада за рекомендацією повітової управи в жовтні 1890 затвердила Ольгу Іванівну Аркас попечителькою Христофорівської школи грамоти ті роки стали найкращим періодом життя школи: нове приміщення, молодий учитель, постійне кураторство з боку переконаного прихильника народного просвітництва Миколи Миколайовича Аркаса. Школа грамоти виконувала не лише навчальну функцію, вона була центром культурного розвитку села.

Микола Миколайович разом з учителем улаштовував дитячі свята, різні дійства в селі на Різдво, Великдень з участю школярів і батьків, концерти, літературні вечори тощо. Аркас був прихильником українізації навчання, доводив необхідність використання, особливо на початковому його етапі, української мови як більш зрозумілої місцевим дітям, а також необхідність вивчення української історії, географії, етнографічних особливостей.

Значення школи можна усвідомити лише пригадавши, що в цей період часу в Росії посилюється реакція царського уряду стосовно народної освіти. Церковне навчання протиставлялось світському навчанню та вихованню, посилювалась роль духовенства в освіті. Підтвердженням цього була постанова Херсонської духовної консисторії у 1877 році, яка зобовязувала священиків безкоштовно вести заняття у початкових школах та проводити релігійно-виховну роботу. Значення школи можна усвідомити лише пригадавши, що в цей період часу в Росії посилюється реакція царського уряду стосовно народної освіти. Церковне навчання протиставлялось світському навчанню та вихованню, посилювалась роль духовенства в освіті. Підтвердженням цього була постанова Херсонської духовної консисторії у 1877 році, яка зобовязувала священиків безкоштовно вести заняття у початкових школах та проводити релігійно-виховну роботу. У 1884 році вийшло Положення про церковнопарафіяльні школи, яким уряд запровадив у життя новий тип шкіл для народу – церковнопарафіяльні. Своєрідним продовженням державної обмежувальної політики відносно земств було запровадження у життя Правила про школи грамоти (1891 р.), яким школи грамоти виводилися з підпорядкування земств і передавалися під керівництво Святійшого Синоду. Таким чином, держава організаційно, при допомозі церкви, намагалася відсторонити земства від керівництва народною школою.

Аркас був прихильником українізації навчання, доводив необхідність використання, особливо на початковому його етапі, української мови як більш зрозумілої місцевим дітям, а також необхідність вивчення української історії, географії, етнографічних особливостей. Можна припустити, що христофорівська, пізніше богданівська, школи надихнули Миколу Миколайовича на створення для дітей підручника з історії України. Проблеми в христофорівській школі виникають після втрати М. М. Аркасом інтересу до поміщицької діяльності. У 1905 р. у Миколи Миколайовича визріла думка заснувати в селі Богданівці, що перейшло йому у спадок від матері – Софії Петрівни Богданович, українську початкову школу для сільських дітей. Обидві школи були закриті після смерті М. М. Аркаса в 1909 році.

Про свої школи Аркас писав до редакції газети «Рада» 1906 р.: «Радісно бачити на власні очі, як росте самосвідомість, як прокидається велетень народ..., як він радісно стрічає той перший промінь світла, що прорива страшну темряву, яка так міцно і так без жалю довго обгортала його; радісно бачити, як до рідної Неньки-України вертаються силоміць одірвані, покалічені діти. Поможи ж їм, милий Боже, скоріше розвіяти ту темряву, скоріш розплющити очі, спізнати самих себе гордими, що вони, сини вільної своєї Неньки-України, стали на працю задля неї, загоїли її тяжкі рани, щоб вона перед усім світом одверто пишалася своїми любими синами».

Микола Миколайович мріяв, що в рідному краї й мова наша залунає скрізь, де можливо, бо вона має таке ж право на існування, як і інші, але для цього треба мати якомога більше відданих працівників, які б для рідного краю «мовою, зрозумілою людові нашому – понесли б світло науки, світло розуму й добра у саму глибину наших мас народних; ця потреба така страшенно пекуча, що не бачити й не розуміти її може, справді, лише той, хто у грудях замість серця тільки камінь має». Тому протягом 1908 р. Аркас від імені «Просвіти» Миколаєва, засновником і головою якої він був, направляв прохання про заведення скрізь в Україні шкіл, в яких викладовою була б рідна мова. Проте реалізувати цю ідею було неможливо.

У радянські часи школа в с. Христофорівка була відновлена. Крім того, в зв`язку зі зростанням кількості дітей і класів, під школу було виділено ще два сільські будинки. При цьому аркасівське приміщення стало центральним. Так було до 1956 року, коли на базі маєтку М. М. Аркаса, зруйнованого фашистами у роки війни, було споруджено середню школу. Але у ті роки ім'я Аркасів замовчувалося. Члени родини Аркасів згадувались лише як постаті «далекого царського часу. Відтоді аркасівська початківка втратила своє безпосереднє призначення. В ній розміщувалися колгоспна контора, архів, радіовузол, дитячий садок, ветеринарний пункт, перукарня, гуртожиток… Поступово приміщення спорожніло, почало занепадати. В 2004 році воно перетворилося на купи будівельного хламу. Кажуть, що камінь пішов на будівництво бару місцевого підприємця в центрі села. Не зважаючи на всі течії часу та «наукові» додатки століття, пам`ять про родину Аркасів продовжувала жити. Серед переказів та історій іноді важко встановити, що було незаперечним фактом їх життя, а що залишилося в добрій пам'яті наших земляків, як легенда.

Збулися пророчі слова батька Миколи Миколайовича. Колись він писав своїй дружині Софії Петрівні: «Господь даст ему в удел жизнь важную». Так і сталося. Вже за часів Незалежності в Христофоровці створено музей родини.

В місті Миколаєві в пам'ять про Миколу Миколайовича Аркаса встановлено меморіальну дошку по вул. Нікольській, 13, а також пам'ятну стелу на вулиці Адміральській, при вході до Палацу творчості школярів. Про Аркасів миколаївцям також нагадують знамениті мраморні леви, які колись прикрашали вхід до будинку Аркасів, а в подальшому стали окрасою центральної вулиці міста.