Підготувала: викладач української мови та літератури Верхотурова Н.Р.
В інформаційному суспільстві фахівець має вміти швидко сприймати будь-яку форму мовлення, схоплювати необхідну інформацію, створювати монологи, вести діалоги, керувати системою мовленнєвих комунікацій у межах своєї компетенції тощо. Від багатства словникового запасу, рівня культури мови і техніки мовлення значною мірою залежать професійна майстерність, імідж та успіх особистості. Будь-яка професійна діяльність потребує певних мовнокомунікативних умінь. Уже на етапі працевлаштування необхідно вміти складати резюме, спілкуватися по телефону, писати електронні повідомлення і листи, брати участь у співбесіді, заповнювати бланки. Згодом потрібними стають уміння оформляти ділову документацію, виступати з повідомленням чи доповіддю, укладати угоди, обговорювати контракти, надавати й отримувати зворотну інформацію тощо.
Сучасна концепція національної освіти ставить перед викладачем української мови чітку вимогу: сприяти формуванню національно-мовної особистості, яка характеризується свідомим ставленням до мови, розвиненим мовленням, мисленням, інтелектом та володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно та доцільно користуватися засобами мови її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), тобто забезпечує належний рівень комунікативної компетенції. Недостатня сформованість комунікативних умінь та навичок учнів, слабка мотивація навчання роблять питання формування комунікативної компетентності дуже актуальним. «Мовна культура людини – це дзеркало його духовної культури. Найважливішим засобом впливу на дитину, облагородження її почуттів, душі, думок, хвилювань є краса і велич рідного слова». В.Сухомлинський
У сучасній педагогіці поруч з поняттями «компетенція» та компетентність» часто вживаються терміни «комунікативна», «мовна», «мовленнєва», «формування життєвої та соціальної компетентності». Тлумачний словник подає вельми схожі трактування цих загальних понять: Компетенція – це добра обізнаність із чим-небудь; коло повноважень якої-небудь організації, установи чи особи. Компетентний – це той, який має достатні знання в будь- якій галузі, добре обізнаний, тямущий; має певні повноваження, повноправний, повновладний.
Схожість у визначеннях не є випадковою, адже ці поняття походять від одного джерела: competentia – узгодженість, відповідність, а competо –відповідати, бути тямущим, здатним. Однак поняття «компетенція» традиційно вживається у значенні «коло повноважень», «компетентність» повязується з обізнаністю, кваліфікованістю. Вчені-педагоги пропонують розділити ці поняття, використовувати їх паралельно, вкладаючи в них різне значення. В епоху масового поширення спілкування через електронні носії відбувається, на жаль, знецінення безпосереднього живого спілкування. Тому формуванню комунікативної компетентності особистості слід приділяти велику увагу.
Комунікативна компетентність – це складова життєвої компетентності, яка включає сукупність здатностей, повязаних з ефективним спілкуванням, а саме: володіння рідною та іноземними мовами, знання, вміння та навички, повязані із застосуванням засобів комунікації. Комунікативна компетенція (лат. сотреґелз – належний, відповідний) – сукупність знань про спілкування в різноманітних умовах і з різними комунікантами, а також уміння їх ефективного застосування у конкретному спілкуванні в ролі адресанта і адресата.
Необхідно памятати, що метою вивчення української мови є формування в учнів комунікативної компетентності шляхом засвоєння доступного і необхідного обсягу знань, опанування всіх видів мовленнєвої діяльності та набуття певного соціального досвіду. Формуючи комунікативну компетентність учнів, я, як викладач, керуюся наступними принципами: головним є не предмет, якому я навчаю, а особистість, яку формую; кожна людина знайде своє місце в житті, якщо навчиться всьому, що необхідно для реалізації її планів; кожна думка, висловлена учнем, має право на існування й варта уваги.
Для досягнення зазначеної мети передбачається виконання таких завдань: формування в учнів мотивації вивчення мови; забезпечення гармонійного розвитку усіх видів мовленнєвої діяльності (слухання, говоріння, читання і письма); формування комунікативних умінь; формування потреби в самопізнанні, самореалізації та самовдосконаленні; виховання свідомої особистості з громадянською позицією, здатної до толерантності у спілкуванні, готової до професійного самовизначення, конкретного вибору свого місця в житті.
Формуючи комунікативну компетенцію учнів: намагаюся створювати проблемні ситуації, котрі вимагають від учнів активності, виявлення та пояснення розбіжностей між фактами; допомагаю учням оволодіти найбільш продуктивними методами навчально- пізнавальної діяльності, навчаю їх вчитися; памятаю, що насправді знає не той, хто переказує, а той, хто застосовує знання на практиці; слідкую за способом та формою висловлювання думки учнів; намагаюся показувати учням перспективи їх навчання; у процесі навчання обовязково враховую індивідуальні особливості кожного учня, обєдную в диференційовані групи учнів з однаковим рівнем знань; навчаю так, щоб учень розумів, що навчання є для нього життєвою необхідністю.
Педагогічна наука і практика розробили і перевірили значну кількість різних методів навчання. Одні з них використовуються давно і вже стали традиційними. Інші народилися порівняно недавно. Для формування комунікативної компетентності учнів на уроках української мови та літератури, в першу чергу, використовую можливості продуктивного навчання: обговорення теми уроку, необхідності вивчення матеріалу; формування учнями власної точки зору; розвиток культури мовлення; можливість для безпосереднього спілкування; адекватне ставлення до критики; стимулювання критичного ставлення до себе. вміння адаптуватися в мовному середовищі.
На початковому етапі уроку я застосовую такі форми роботи, які сприяють актуалізації опорних знань і налаштовують на роботу: асоціювання; припущення на основі малюнків; теоретична розминка; лексична хвилинка. Якщо на початку уроку визначаються цілі та ставляться проблемні завдання, то на основному етапі заняття я застосовую такі прийоми у роботі, які дозволили б із мінімуму витраченого часу отримати максимум результатів (відповідей, навичок). Тому надаю перевагу таким формам роботи: груповій роботі; порівнянню; читанню з маркуванням тексту; завданню на встановлення відповідності; методу дослідження та іншим.
На завершальному етапі уроку учні додають здобуті знання до вже наявних, маючи можливість обмінятися думками, висловити власні враження, оцінити роботу. Вважаю доцільним використовувати такі прийоми як: «незакінчене речення»; твір-п'ятихвилинка; міні-тест. На уроках, з метою формування комунікативної компетентності, я використовую інтерактивні методи навчання. На уроках української мови найчастіше використовую такі форми інтерактивних методів навчання, як «Клоуз-тест», «метод помилок», «бліц-турнір», «вільне письмо», «скарбниця слова» та інші.
Це експрес-тест перевірки засвоєння учнями вивчено матеріалу. Проводиться в швидкому темпі. Приклад: Клоуз-тест. «Дієприслівник» 1. Дієприслівник – це ____________ 2. У реченні найчастіше буває ___________ 3. Відповідає на запитання ___________________ 4. Має морфологічні ознаки _______________ 5. Дієприслівник, поєднуючись із залежними словами, утворює_____________________________
Метод помилок використовую для закріплення матеріалу, контролю знань. Завдання учнів полягає в тому, щоб виявити і пояснити помилку в процесі колективного обговорення. Це може бути виявлення орфографічних, пунктуаційних, граматичних та лексичних помилок у тексті. Визначте види помилок, відредагуйте і запишіть виправлені речення. Так було:Треба так: У перукарні стало ще більш просторніше й затишніше. У перукарні стало більш просторо та затишно. Ми дуже близько наблизились до дверей.Ми дуже близько підійшли до дверей. Звістку учень сприйняв рівнодушноЗвістку учень сприйняв байдуже. Завдяки хворобі вона відстала з математики. Через хворобу вона не встигала з математики. Магазин працює круглосуточно.Магазин працює цілодобово.
Організовуючи роботу, учні обєднуються у дві групи (команди). Змагання, що проводиться в короткі терміни порівняно зі звичайним часом, викликає в учнів інтерес. Вони вчаться не тільки правильно й точно формулювати запитання, але й давати чіткі, змістовні відповіді. Представники однієї групи ставлять запитання до учнів іншої і навпаки. Якщо учасники не можуть дати відповіді на поставлене питання, допомагають учні класу.
Дана стратегія допомагає зібрати докупи свої думки через їх записування без зупинки. Стратегію «Вільне письмо» варто використовувати на етапі усвідомлення матеріалу. Наприклад, написати етюд «Осінь у Львові», використовуючи прислівники, що пишуться разом, окремо, через дефіс. Скарбниця слова – різновид творчої роботи, що сприяє розвиткові комунікативних та креативних здібностей учнів. Пропонується учням стати авторами афоризмів й продовжити думку. Цей прийом допомагає долати стереотипи, правильніше висловлюватися щодо запропонованих тем, по суті й переконливо, порівнювати з іншими судженнями. Наприклад: Дружити … Посмішка… Життя…
На уроках української літератури найчастіше використовую такі форми інтерактивних методів навчання, як «велике коло», «мікрофон», «карусель», «акваріум», «дебати», «мозковий штурм» «займи позицію». Викладач формулює проблему. Протягом визначеного часу (приблизно хвилин) кожен з учень індивідуально, на своєму аркуші паперу записує запропоновані заходи для вирішення проблеми. Учні сидять по колу і по черзі за бажанням висловлюються з приводу даної проблеми. Обговорення триває, поки є бажаючі висловитися. Використання «великого кола» стимулює учнів до активної діяльності, налаштовує на групову роботу, змушує формулювати власну думку, вислуховувати критику та аналізувати відповіді інших учасників гри.
Цей метод навчання найбільш ефективний для одночасного включення всіх учасників в активну роботу. Цю технологію застосовують: для обговорення будь-якої гострої проблеми з діаметрально протилежних позицій; для збирання інформації з якої-небудь теми; для інтенсивної перевірки обсягу й глибини наявних знань (наприклад, термінів); для розвитку вмінь аргументувати власну позицію.
Цей метод навчання найбільш ефективний для одночасного включення всіх учасників в активну роботу. Цю технологію застосовують: для обговорення будь-якої гострої проблеми з діаметрально протилежних позицій; для збирання інформації з якої-небудь теми; для інтенсивної перевірки обсягу й глибини наявних знань (наприклад, термінів); для розвитку вмінь аргументувати власну позицію.
Організація роботи: Розставляють стільці для учнів у два кола. Учні, що сидять у внутрішньому колі, розташовані спиною до центру, а в зовнішньому обличчям. Таким чином, кожен сидить навпроти іншого. Внутрішнє коло нерухоме, а зовнішнє рухоме: за сигналом викладача всі його учасники пересуваються на один стілець вправо і опиняються перед новим партнером. Мета пройти все коло, виконуючи поставлене завдання. Учасники внутрішнього кола є прихильниками однієї точки зору, а зовнішнього протилежної. Таким чином триває обмін точками зору між учнями, подають необхідні відомості (аргументи, оригінальний поворот проблеми тощо).
Ще один варіант кооперативного навчання, що є формою діяльності учнів у малих групах, вдосконалення вміння дискутувати та аргументувати свою думку. Може бути запропонований тільки за умови, що учні вже мають добрі навички групової роботи. Учні об'єднуються у групи по 4-6 осіб, ознайомлюються з завданням. Одна з груп сідає в центрі класу. Це необхідно для того, щоб відокремити активну групу від слухачів певною відстанню. Ця група отримує завдання для проведення групової дискусії, сформульоване приблизно так: Організація роботи: прочитайте завдання вголос; обговоріть його в групі; за 3-5 хвилин дійдіть спільного рішення або завершіть дискусію
Поки активна група займає місце в центрі, викладач ознайомлює решту учнів із завданням і нагадує правила дискусії в малих групах. Групі пропонується вголос протягом 3-5 хвилин обговорити можливі варіанти розвязання проблемної ситуації. Учні, що сидять у зовнішньому колі, слухають, не втручаючись у хід обговорення. Коли відведений для дискусії час спливає, група повертається на свої місця, а викладач ставить до учнів такі запитання: Чи погоджуєтесь ви із думкою групи? Чи була ця думка достатньо аргументованою, доведеною? Який із аргументів ви вважаєте найбільш переконливим? На таку бесіду відводять не більше 2-3 хв. Після цього місце в «Акваріумі» займає інша група й обговорює наступну ситуацію. У межах «Акваріуму» можна підбити підсумки уроку або обговорити роботу кожної групи.
Цю технологію використовують під час обговорення дискусійних питань та проведення вправ, у яких потрібно чітко аргументувати свою позицію стосовно обговорюваної проблеми. Метод навчає учнів виробляти й формулювати аргументи, висловлювати думки стосовно дискусійного питання у виразній і стислій формі, переконувати інших. Організація роботи. 1.Викладач роздає матеріали, у яких зазначено етапи методу ПРЕС: Висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваша позиція (починаючи зі слів... я вважаю, що...) Поясніть причину появи цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази (починайте зі слів... тому, що...) Наведіть приклади, додаткові аргументи на підтримку вашої позиції, назвіть факти, які демонструють ваші докази ( наприклад...)
2. Викладач пояснює механізм етапів ПРЕС-методу і дає відповідь на можливі запитання учнів. Необхідно навести приклад до кожного з етапів. 3. Викладач пропонує охочим спробувати застосувати цей метод до будь-якої проблеми на їхній вибір. Перевіряє, чи розуміють учні механізм застосування методу. Етапи можна адаптувати, пропонуючи учням наводити кілька варіантів своїх думок або прикладів.
Цей метод корисний на початку роботи з дискусійними питаннями та проблемами. Його можна використовувати на початку уроку для демонстрування розмаїття поглядів на проблему, що вивчатиметься, або після опанування учнями певної інформації з проблеми й усвідомлення ними можливості протилежних позицій щодо її вирішення. Слід використовувати дві протилежні думки, які не мають одної (правильної) відповіді. Розглядаючи протилежні позиції стосовно дискусійної проблеми, учні: ознайомлюються з альтернативними поглядами; прогнозують, які наслідки матимуть індивідуальні позиції і рішення для суспільства, для окремих людей;
на практиці використовують уміння захищати власну позицію; вчаться вислуховувати інших; отримують додаткові знання з теми. Організація роботи. 1. Викладач пропонує учням дискусійне питання і просить їх визначити власну позицію щодо цього питання. Розміщує плакати у протилежних кутках кімнати. 2. На одному з них написано «згодний (згодна)», на іншому «не згодний (не згодна)» або пропонує три позиції: ЗаНе знаю Немає Проти Обговорює з учнями проведення вправи.
3. Пропонує учасникам стати біля відповідного плаката залежно від їхньої думки щодо обговорюваної проблеми, «проголосувати». 4. Кілька учасників обґрунтовують свою позицію. Можна запропонувати всім, хто поділяє одну і ту саму точку зору, обговорити її і виробити спільні аргументи на її захист. Після викладу різних точок зору потрібно запитати, чи не змінив хто-небудь з учасників своєї думки і чи не хоче перейти до іншого плаката. Пропонуйте учням перейти й обґрунтувати причини свого переходу. Учасники називають найбільш переконливі аргументи своєї та протилежної сторони.
Висновки. Уроки української мови та літератури прагну будувати так, щоб кожен із проведених видів робіт виконував свою роль у формуванні певного комунікативного вміння, щоб учні успішно оволодівали і монологічним, і діалогічним мовленням, спираючись на знання про текст, стилі, типи, жанри мовлення, ситуацію спілкування, набували культури мовлення.