Підготував вчитель фізичного виховання Петропавлівського НВК Бабич О.В.

Специфіка волейболу та вимоги до методики навчання. Основну роль у побудові процесу методики навчання навикам гри у волейбол грає структура змагальної діяльності і чинники, що визначають її ефективність у волейболі. Варто виділити такі основні положення. Основу волейболу складає ігрова діяльність, що носить характер змагального протиборства, що регламентується спеціальним кодексом правил. Мова йде про змагальну ігрову діяльність волейболістів. Для ігрової діяльності характерні умови боротьби, що змінюються постійно, на майданчику в зв'язку з тим, що дії гравців і команди знаходяться під беззупинним контролем суперника, що намагається зруйнувати захист, атаку і т.і., нав'язати свій план гри і цим завдати поразки. Цим пояснюється характерна для волейболу риса складність і швидкість - вирішення рухових завдань в умовах, що безупинно змінюються. Волейболіст повинний враховувати розташування гравців на майданчику (своїх і команди противника) і положення м'яча, збагнути дії партнерів і розгадувати задум суперника, швидко реагувати на зміни в сформованій обстановці і приймати вирішення про найбільш доцільну дію, вчасно (як правило, дуже швидко) і ефективно його виконувати. При швидкісній грі ступінь і терміновість вирішення завдань, що залежить від швидкості дії гравців, значно підвищується. Колективний характер дій гравців команд визначає вимоги до їх ігрової організації. Володіння технікою, індивідуальною тактикою і наявність достатньої фізичної підготовленості є умовами, лише необхідними для успішної гри команди, але далеко не достатніми. Крім цього, необхідні налагоджені взаємодії і відношення між окремими гравцями, між ланками й у команді в цілому.

Особливість структури змагальоно - ігрової діяльності перебуває у великій кількості (арсеналі) змагальних дій технічних прийомів і тактичних дій, а також у необхідності виконувати їх багаторазово в процесі змагання (в одній зустрічі, у серії зустрічей) для досягнення спортивного результату (виграшу зустрічі, змагання). У видах спорту з одиничними змагальними вправами (наприклад, стрибки, метання) оптимальне сполучення двох чинників рухового потенціалу і раціональної структури руху в принципі навіть при однократній спробі приводить до фіксації спортивного результату (висота стрибка, дальність метання). У волейболі, крім цього, найважливіше значення мають тактичні дії як форма реалізації техніко-фізичного потенціалу спортсменів у специфічної ігровий змагальній діяльності. До цього треба додати, що змагання, як правило, перебуває з декількох ігор і триває декілька днів. Специфіка волейболу укладена в самій назві гри: «волею» у перекладі з англійського означає «на літу», «бол» «м'яч». Суть у тому, що всі технічні прийоми виконуються в умовах короткочасного торкання руками до м'яча. Цим обумовлена наявність у рухах волейболістів ударних дій.

З обліком структури змагальної ігрової діяльності можна визначити коло чинників, що впливають на ефективність змагальної ігрової діяльності. Найбільш істотними чинниками є: - оснащеність спортсменів технічними прийомами і тактичними діями (арсенал техніки і тактики); - «застосовність» техніко-тактичного арсеналу (уміння застосовувати в грі і змаганнях вивчені технічні прийоми і тактичні дії); - ефективність (виграш, помилки) ігрових дій; - майстерність виконання ігрової функції; - активність («агресивність», творчість) у грі з обліком обраного тактичного плану і дотримання ігрової дисципліни; - рівень розвитку спеціальних якостей і здатностей; - морфологічні ознаки (у першу чергу довжина тіла); - морально-вольові якості.

Таким чином, специфіка гри обумовлює наступні основні напрямки методики навчання волейболу: 1. Розвиток в учнів здатності погоджувати свої дії з обліком напрямку і швидкості польоту м'яча (диференціровка просторово-тимчасових відношень). 2. Розвиток спеціальних фізичних якостей, головним чином сили і швидкості скорочення м'язів, від яких залежить оволодіння умінням точно визначати момент впливу руками на м'яч. 3. Розвиток швидкості складних реакцій, зорового орієнтування, спостережливості й інших якостей, що лежать в основі тактичних здатностей. 4. Оволодіння широким арсеналом (набором) техніко-тактичних дій, необхідних для успішного ведення гри. Таким чином, як бачимо, відзначені особливості гри пред'являють винятково високі вимоги до різнобічної підготовки учнів: рівню їх фізичних і інтелектуальних якостей, навичок гри.

5.2. Засоби навчання Основним засобом у навчанні волейболу є фізичні вправи. Їх велике різноманіття. Тому для того, щоб вибрати ті вправи, що у більшому ступені сприяють вирішенню завдань на визначеному етапі навчання волейболу, їх розподіляють на основі класифікації засобів. Відправним принципом класифікації служить змагальна діяльність волейболістів. У зв'язку з цим усі вправи діляться на дві великі групи: основні або змагальні і допоміжні або тренувальні. Змагальні вправи являють собою власне волейбол, тобто то специфічне, що відрізняє його як вид спорту. Тут технічні прийоми і тактичні дії виконують так, як це має місце в ігровій обстановці на змаганнях (але поза ігровими умовами). Тренувальні вправи покликані полегшити і прискорити оволодіння основними навиками і сприяти підвищенню їх ефективності і надійності.

Вони складаються зі спеціальних і загальнорозвиваючих. Спеціальні розділяють на підготовчі, головне завдання яких полягає у розвитку спеціальних фізичних якостей, і підводящі, спрямовані безпосередньо на оволодіння структурою конкретних технічних прийомів. До підводящих вправ також відносять і імітаційні вправи, які виконуються без м'яча. Загальнорозвиваючі вправи, використовують для розвитку основних фізичних якостей і удосконалювання життєво важливих рухових умінь та навичок. Усі вправи відповідно своєї спрямованості об'єднують у складові частини заняття (види підготовки): загальна фізична, спеціальна фізична, технічна, тактична, інтегральна (цілісна-ігрова). У кожному виді підготовки є свої головні засоби, за допомогою яких вирішують відповідні завдання. У той же час вправи одного виду підготовки тісно зв'язані з вправами інших видів.

Наприклад, учень не може добре виконати вправу по техніці атакуючого удару при недостатньому рівні розвитку швидкісно-силових якостей. У цьому випадку опиняться більш корисними спеціальні (підготовчі) вправи, ніж збільшення кількості повторень нападаючого удару. Ефективність засобів у навчанні волейболу багато в чому залежить від методів їх застосування. Вибір методів здійснюється з обліком завдань, рівня підготовленості учнівських і конкретних умов роботи. У залежності від поставленого завдання ті самі засоби можна використовувати по-різному, застосувавши різні методи. Крім цього, варто враховувати те, що послідовність завдань у кожному виді підготовки і послідовність самих видів мають визначений логічний зв'язок: характер завдань в одному виді підготовки якісно змінюється, створюючи основу для іншого виду підготовки. Так, підготовчі вправи закінчують вправами, які відображають загалом структуру досліджуваного технічного прийому. Підводящі вправи служать своєрідним містком для переходу від спеціальної фізичної підготовки до технічної.

Вправи по техніці, побудовані у визначеному порядку ускладнення, сприяють формуванню тактичних умінь. На цій основі надалі вивчають індивідуальні тактичні дії і т.і. У кінцевому рахунку одна складова частина підготовки, якісно змінюючись, як би переходить в іншу, наступну в методичному ряду Методи навчання Методи, застосовувані в процесі навчання гри, зручніше розглядати стосовно до кожного етапу навчання. Перший етап ознайомлення з прийомом. Тут використовують розповідь, показ і пояснення. Особистий показ вчитель доповнює демонстрацією наочних приладь: кинограмм, відеозаписів, схем, макетів майданчику і т.і. Показ необхідно чергувати з поясненнями. Перші спроби учнів формують перші рухові відчуття.

Другий етап вивчення прийому у спрощених умовах. Успіх навчання на даному етапі багато в чому залежить від правильного підбору підводящих вправ: по своїй структурі вони повинні бути близькі до технічного прийому або тактичної дії. При навчанні простих прийомів і дій їх виконують у цілому. При навчанні складних за структурою прийомів і дій ( нападаючий удар) їх розділяють на складові частини, виділяючи основну ланку. По можливості, треба швидше підвести учнів до виконання прийому. На цій стадії навчання використовуються методи керування (команди, розпорядження, зорові і слухові сигнали, зорові орієнтири, технічні засоби і т.і.), рухової наочності (безпосередня допомога вчителя, застосування допоміжного обладнання), інформації (сила удару по м'ячу, точність влучення, світлова або звукова індикація). Третій етап вивчення прийому або дії в ускладнених умовах. Тут застосовуються: повторний метод, метод ускладнень умов виконуваного прийому (дії), ігровий і змагальний методи, сполучений метод, кругове тренування.

Повторний метод на цьому етапі є основним. Тільки багатократне повторення забезпечує становлення і закріплення умінь і навиків. З метою формування гнучкого навику повторність припускає зміну умов (поступове ускладнення) виконання прийому (дії), включаючи виконання його на фоні стомлення. Сполучений й ігровий методи дозволяють одночасно вирішувати завдання по удосконалюванню техніки і розвитку спеціальних фізичних якостей, а також техніко- тактичної підготовки і комплексної. Четвертий етап припускає закріплення прийому (дії) у грі. Тут використовується метод аналізу виконання рухів (графічні, умовно-кодовані, магнітофонні, відео), спеціальні завдання в грі по техніко-тактичній підготовці, ігровий і змагальний методи. Вивчення кожного прийому припускає обов'язкове закріплення його в умовах підготовчих і навчальних ігор. Вищим рівнем закріплення навику є змагання. Від простих завдань по техніці і тактиці окремим гравцям до складних установок у плані взаємодії в групах і в складі команди такий шлях у формуванні техніко-тактичної майстерності. Великі можливості закладені в застосуванні активних методів навчання. Серед них елементи проблемного навчання (постановка проблемних питань) і метод самооцінки успішності.

Постановка проблемних питань веде до створення ситуації пошукового вирішення, а самооцінка до активізації рухової діяльності, що в цілому сприяє значному підвищенню інтересу і творчої активності учнів. Стосовно до волейболу сказане грає особливу роль. З огляду на те, що процес освоєння гри повільний, істотне значення у формуванні інтересу учнів набувають тимчасові терміни досягнення кінцевої мети. Реально бачити їх, усвідомити і почувати наближення до них по об'єктивних ознаках головна суть методу самооцінки. Його основу складають кількісні і якісні критерії, цілком доступні учням VII-XI класів для розуміння і самоконтролю. Як же практично реалізуються активні методи? Після короткого повідомлення про сутність і значення визначеного прийому гри, скажемо передача зверху двома руками, демонструється техніка її виконання і представляється можливість учням виконати перші спроби. Потім ставлять проблемне питання: «Де відбувається зустріч рук (кистей) із м'ячем?» Із численних спроб відповіді навряд чи ми почуємо: угорі над обличчям. Ще разом демонструється передача, де спеціально акцентується увага на точці дотику рук із м'ячем. Далі випливають нові питання: «Чому руки при передачі повинні бути зігнуті в ліктях?», «Що обумовлює розмір кута їх згинання?»

У ході активного пошуку відповіді направляємо творчі зусилля учнів по шляху пізнання біомеханічних закономірностей, відповідно до котрого відповіддю на першу частину питання буде вибір найкоротшої відстані до мети (просторовий аспект), а другий рівень швидкісно- силових можливостей передающего м'яч. Ще разом пропонуємо виконати передачі з обліком вимог. Нехай нас не лякає втрата часу, тому що вона з лишком окупиться надалі. Учні додають великі зусилля, щоб довести зворотнє можливість виконувати прийом без необхідного рівня фізичної підготовки. Однак це приводить до збільшення згинання рук і, отже, до помилок. Демонструємо передачу, акцентуючи увагу учнів на активній роботі кистей, переконуємо їх у необхідності розвитку сили рук і пропонуємо спеціальні вправи з набивними м'ячами. Але щоб підсилити прагнення учнів до досягнення потрібного рівня фізичної підготовки, можна виділити три моменти. Перший – освоєння умінь штовхнути та упіймати набивний мяч у вихідному положенні рук над обличчям. Для цього домагаємося правильного виконання вправ: найменше опускання рук із м'ячем (наприклад, до рівня обличчя) помилка!

Другий – передачі набивного мяча на відстань 20 – 30 см. Акценуючи увагу на необхідності уривчастих торкань (базисна динамічна структура). Третій, самий тривалий – політ мяча при передачі без обертання. Усі представлені критерії легко піддаються контролю учнів. Відводимо на кожному занятті по 3-5 хв. для повторення серії підготовчих або підводящих вправ. Для посилення процесу засвоєння матеріалу можна враховувати поточну успішність, темпи освоєння. Далі набирає сили наступний принцип: у міру розвитку спеціальних фізичних якостей збільшується час роботи з м'ячем. Краще, коли цей процес диференціюється індивідуально. Аналогічно будується навчання по інших прийомах гри. Головні зусилля вчителя зводяться до консультативної діяльності, допомоги у вирішенні поточних утворювальних і виховних завдань (роз'яснення окремих положень, заохочення успішності і т.д.).

Нижче доводяться проблемні питання, якісні і кількісні критерії самооцінки по основних прийомах і поділам навчання. Стійка волейболіста. Проблемні питання: 1. Чому у волейболі стійка гравця має особо важливе значення? (Вона обумовлює необхідність високого ступеня готовності для пересування до м'яча.) 2. Що обумовлює розмір згинання ніг у колінах? (Траєкторія польоту м'яча, характер наступних дій гравця, що приймає м'яч.) 3. Чому руки у вихідному положенні стійки повинні бути зігнуті на рівні поясу? (Враховується траєкторія польоту м'яча, природність пересування, що сприяє підвищенню швидкості.) Критерій самооцінки: прийняття вихідного положення у відповідь на зорові сигнали і порівняння його з еталонним вчителя або кинограмми. Пересування. Проблемні питання: 1. Чим обумовлюється спосіб пересування? (Характером польоту м'яча: його напрямком, швидкістю, траєкторією.) 2. Які чинники забезпечують своєчасне пересування до м'яча? (Спостережливість, готовність, швидкість.)

Критерії самооцінки: ловля м'яча над обличчям або знизу прямими руками, накинутого партнером (вчителем-) після пересування різними способами у відповідь на обумовлені сигнали. Передача м'яча зверху двома руками. Проблемні питання: 1. Де відбувається зустріч кистей рук із м'ячем? (Угорі над обличчям.) 2. Чим обумовлений кут згинання рук у ліктях при передачі? (Ступенем розвитку швидкісно-силових якостей рук.) 3. Від чого залежить політ м'яча без обертання при передачі? (Від участі в передачі всіх пальців рук і прямолінійності додатка зусиль стосовно напрямку польоту м'яча.) Критерії самооцінки: 1. Поштовхи набивного м'яча вагою 1-2 кг нагору з вихідного положення стоячи на місці і після пересування в різних напрямках. 2. Передачі набивного м'яча (серія передач) над собою або в стіну на відстань см. 3. Передачі м'яча в мішень на стіні (серія з десятьох передач) на точність. Мішень являють собою концентричні окружності радіусом 10, 30, 50 і т.і. см (відповідно діаметру м'яча). Центр мішені розташовується в 4 м від підлоги. Відстань до стіни 2,5 м. Показник 40 очок. (Влучення в центр мішені 5 очок, друге коло 4 і т.і.) 4. Польот м'яча без обертання.

Прийом м'яча знизу двома руками. Проблемні питання: 1. Яке положення зімкнутих кистей і передпліччя рук? (Кисті зімкнуті під кутом і опущені вниз, руки прямі і розгорнуті.) 2. Під яким кутом повинний прийматися (відбиватися) м'яч стосовно передпліччя рук? (Під кутом 90°.) Критерії самооцінки: 1. Кидки набивного м'яча прямими руками знизу нагору на відстань 6-8 м, не піднімаючи рук вище рівня плечей. 2. Прийняття правильного вихідного положення (включаючи кисті і предпліччя рук) у відповідь на зорові і слухові сигнали стоячи на місці і після пересування в різних напрямках. 3. Прийом м'яча в мішень на стіні (десять прийомів) на точність _ 30 очок. Відстань до стіни 3 м. 4. Прийом м'яча від подачі в площу атаки (між-зонами 3- 2) виконати три-чотири прийому з п'ятьох.

Подача м'яча. Проблемні питання: 1. Від чого залежить швидкість польоту м'яча при подачі? (Від ступеня розвитку динамічної сили рук.) 2. Які чинники обумовлюють точність нижньої подачі? (Напрямок замаха руки при ударі по м'ячу, крапка удару по м'ячу стосовно підлоги нижче рівня пояса.) 3. За рахунок чого досягається політ м'яча без обертання і різкі зміни траєкторії і напрямки польоту м'яча? (За рахунок зменшення висоти польоту м'яча й амплітуди замаха, що вимагає більш високого ступеня розвитку фізичних якостей, за рахунок удару в центр м'яча при деякому його супроводі рукою.)

Критерії самооцінки: 1.Кидки набивного м'яча прямою рукою знизу (зверху) нагору на відстань 6-8 м, не піднімаючи руку вище (і не опускаючи нижче при кидках зверху) рівня плечей. 2. Точність подач по зонах майданчика: чотири влучення із шести спроб. 3. Польот м'яча без обертання (при верхній прямій подачі).

Атакуючий удар. Проблемні питання: 1. Яку роль грають активні рухи рук при відштовхуванні? (Підсилюється тиск на опору.) 2. Чому рука при ударі по м'ячу повинна бути прямоюї? (Збільшує силу і підвищує висоту удару над сіткою.) 3. Чим досягається активний рух кисті при ударі по м'ячу? (Ступенем розвитку швидкісно-силових якостей зап'ястя руки.) 4. Чим відрізняється раціональна техніка атакуючого удару? (Висотою стрибка, силою і точністю удару кистю прямої руки.) Критерії самооцінки: 1. Різниця висоти стрибка нагору з місця поштовхом двома ногами без допомоги і за допомогою рук. 2. Кидки тенісного м'яча через сітку одною рукою в стрибку з розбігу, не опускаючи руку нижче рівня плеча. 3. Атакуючи удари, через сітку в стрибку після розбігу в один крок із власного накидування м'яча.

Блокування. Проблемні питання: 1. Що визначає активність (пасивність) блокування? (Розмір переносу рук через сітку на бік суперника.) 2. Як визначити момент стрибка для блокування атакуючого удару? (По траєкторії передачі: висока - після стрибка гравця, що атакує, середня одночасно з атакуючим, низька раніше атакуючого.) 3. Які чинники обумовлюють ефективність блокування? (Комплекс якостей: висота стрибка, своєчасність стрибка, визначення напрямку удару і розмір переносу рук через сітку на бік суперника.) Критерії самооцінки: 1. Відстань переносу рук через сітку в стрибку з місця і після пересування 20 см і більш. 2. Результативність блокування атакуючих ударів, із власного накидування м'яча.