Особливості поведінки «дітей дощу». Психологічний супровід під час освітнього процесу Підготувала Практичний психолог СЗШ І-ІІІст. 4 м.Гайсина Плахотнюк А.О.

Аути́зм (грец. autos «сам»; аутизм «занурення в себе») розлад розвитку нервової системи, що характеризується порушенням соціальної взаємодії, вербальної й невербальної комунікації, і повторюваною поведінкою, існують складнощі у взаємодії із зовнішнім світом, з цього приводу виникають порушення в соціалізації. Аутизм, як стан, входить в широку групу розладів РАС - розлади аутистичного спектру. Симптомокомлекс при аутизмі вкрай варіюється (від легких форм -високофункціональний аутизм, до більш важких - синдром Каннера і т.д.). З цієї причини доцільним є використання терміна «спектр» (спектральний), який охоплює всю різноманітність проявів.

У РАС розрізняють п'ять основних розладів(МКХ-10): Аутизм (синдром Каннера) (F84.0) Неспецифічне первазивне порушення розвитку (атиповий аутизм) (F84.1) Синдром Ретта (F84.2) Дитячий дезінтегративний розлад (F84.3) Синдром Аспергера (F84.5) Спільними особливостями для всіх при РАС є особливості в поведінкової (повторюване поведінку і / або діяльність, обмеженість інтересів), комунікаційної та соціальної сферах (труднощі і знижена потреба у взаємодії з іншими).

Розлади аутичного спектру 1. Стійкий дефіцит соціальної комунікації та соціальної взаємодії у багатьох ситуаціях на данний момент чи у минулому: Відхилення у вміннях зблизитись, неспроможність вести нормальну розмову, зниження вміння ділитись інтересами, емоціями, неспроможність ініціювати та відповідати на соціальну взаємодію. Дефіцит невербальної комунікації, порушення зорового контакту і мови тіла, неспроможність зрозуміти мову жестів аж до повної відсутності міміки і невербальної комунікації Труднощі у спільних іграх на уяву, дефіцит вміння розвивати та підтримувати стосунки аж до повної відсутності інтересу до однолітків.

Розлади аутичного спектру 2. Обмежені, повторювані зразки поведінки, рухів тепер або у минулому: Стереотипні або повторювані моторні рухи, стереотипне використання речей чи мовлення (прості моторні повторювані рухи, викладання іграшок в ряд, постукування предметами, ехолалія, повторювання фраз) Засмучення через незначнізмінив середовищі та труднощі з перемінами, стереотипне мислення, потреба ходити однаковим маршрутом, їсти однакову їжута у певний спосіб щодняи т.д. Обмежені та зациклені інтереси (ненормальні щодо інтенсивності та зусередженостіна них): захоплення незвичними об'єктами, предметами

Розлади аутичного спектру Гіпер-або гіпочутливістьдо отриманої сенсорної інформації, незвичайний інтерес до сенсорних особливостей навколишнього середовища (наприклад, байдужість до болю\температури, негативні реакції на конкретні звуки, кольори, текстури, надмірне обнюхування чи обмацування обєктів, захоплення споглядання певних рухів чи світла) 3. Симптоми мають бути присутні на ранніх етапах розвитку 4. Неповязаніз інтелектуальною неповносправністючи ЗПР, а також з іншими розладами.

Атиповий аутизм ( неспецифічне первазивне порушення розвитку ) - загальний розлад розвитку, що виникає внаслідок порушення розвитку головного мозку і характеризується вираженим і всебічним дефіцитом соціальної взаємодії і спілкування, а також обмеженими інтересами, повторюваними діями. Атиповий аутизм це форма аутизму, яка може не проявлятися на протязі багатьох років. Деякі діти, які страждають від цієї більш мякої форми аутизму, не виявляють усіх основних симптомів захворювання. У цьому випадку діагноз ставиться з великим запізненням.

Різниця між аутизмом і атиповим аутизмом Людина, що страждає від класичного аутизму, воліє компанії самотність і не схильний до спілкування або завязування дружби. З іншого боку, людина з атиповим аутизмом прагне до спілкування, але відчуває труднощі в області вербальної комунікації з людьми. Діти-аутисти замість вербальної комунікації можуть використовувати мову жестів. У дітей з атиповим аутизмом спостерігаються труднощі при засвоєнні і розумінні мови жестів.

Робота з аутичними дітьми починається з найелементарніших завдань: 1. Вчити дітей спостерігати за предметно-ігровими діями дорослого і відтворювати їх за підтримки дорослого, наслідуючи його дій. 2. Вчити дітей обігравати іграшки. 3. Виховувати у дітей інтерес до виконання предметно-ігрових дій за наслідуванням і показом дій дорослого. 4. Виховувати у дітей емоційне ставлення до предмету або іграшки, яка обігрується. 5. Виховувати у дітей інтерес до рухливих ігор. 6. Вчити дітей брати участь в інсценуваннях епізодів знайомих казок. 7. Вчити дітей грати поруч, не заважаючи один одному.

Гра – це діяльність, спрямована на отримання емоційного задоволення через здійснення активних фізичних чи розумових зусиль, в яку охоче залучаються діти. Для дітей з аутизмом гра – це можливий спосіб допомогти перейти від самозанурення до реальної взаємодії з іншими людьми, зрозуміти свої почуття, оточення, стосунки з батьками та однолітками. Головна ціль ігрових занять – дати кожній дитині можливість отримати досвід взаємодії з іншою дитиною, освоїти різні форми такої взаємодії і таким чином відчути себе частиною колективу. Гра вчить таким поняттям як партнерство, синхронність, послідовність, самоконтроль, а найважливіше, що під час гри дитина має можливість відчути, що її люблять, поважають, розуміють.

ОСОБЛИВОСТІ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДИТИНИ З АУТИЗМОМ: найчастіше аутична дитина грає з власними відчуттями: її гра націлена на самостимуляцію щодо певних слухових, зорових, тактильних та інших привабливих для неї відчуттів; дитина часто грає з неігровими предметами (кришки від каструль, мотузочки, папірці тощо). Якщо ж дитина бере в руки іграшки, то найчастіше це кубики, конструктор, машинки, дзиґа (але не ляльки), при тому дії з ними – обмежені і одноманітні. Ввести в її маніпуляції з предметами якісь зміни досить складно; в грі найчастіше немає сюжету, а якщо він все ж таки є, то буває дуже «згорнутим», не деталізованим;

З метою розвитку ігрової діяльності дітей з розладами аутичного спектра можна виокремити декілька рівнів в освоєнні дитиною ігор: від пасивної участі і обовязкової підтримки дорослого в іграх до активної ігрової взаємодії з педагогами та з іншими дітьми. В залежності від здатності дитини долучатися до нової ситуації та готовності до взаємодії з дорослим та однолітками ми визначаємо такі 4 рівні становлення ігрової діяльності дитини з аутизмом:

Рівень 1 – Налагодження контакту Початковий етап спрямований на освоєння дитиною стереотипу заняття. Дорослий часто змушений брати ініціативу на себе. При цьому дитина може сидіти у дорослого на колінах. Основні ігри – це ритмічні вірші–забавлянки з емоційною кульмінацією, котрі супроводжуються діями і на котрі дитина емоційно позитивно відгукується. Роль дитини при цьому пасивна, але в ході улюблених ігор вона прислуховується до знайомих забавлянок, дивиться на інших учасників, за бажанням виявляє власну активність, щоб попросити дорослого продовжувати.

Рівень 2 – Наслідування Наступний етап спрямований на засвоєння дитиною простих дій з наслідування. На цьому етапі дитина стає активнішою, ініціатива дорослого зменшується. Розповідаючи вірші, дорослий ініціює деякі рухи дитини, а інші рухи він робить сам. В цьому випадку обираються ритмічні, сенсорні ігри та ігри на наслідування.

Рівень 3 – Ігри з правилами На складнішому етапі дитина готова виконувати прості дії по проханню педагога, це допомагає ввести в заняття крім вже названих ритмічних, сенсорних та ігор на наслідування, ігри на взаємодію та ігри за правилами. Ці ігри сприяють створенню гарного емоційного контакту не лише з дорослим, але й допомагають формувати інтерес до однолітків та взаємодію з ними.

Рівень 4 – Сюжетно-рольові ігри На цьому етапі діти засвоюють зміст ігор та їх порядок, у них зявляється можливість виявити ініціативу: з певного моменту діти починають самі пропонувати ведучому ігри, в котрі вони хотіли б зіграти, а також різноманітні варіанти змін вже знайомих ігор та завдань. По мірі розширення можливостей дітей необхідно зменшити кількість наданої допомоги і ступінь участі дорослих у занятті.

Етап налагодження контакту з дитиною аутистом

Не можна вимагати від дитини неможливого – до певного рівня і певного кола знань різні діти йдуть по різному. В.Сухомлинський