Організація роботи щодо створення умов формування соціальної компетентності, розвитку та духовно-ціннісної орієнтації вихованців шкіл- інтернатів Кулєш Валерія Олександрівна, методист відділу спеціальної освіти Донецького облІППО

Соціалізація (із лат. – «громадський») – це процес входження індивіда до соціуму. Цей процес передбачає засвоєння індивидом певної системи цінностей (норм, зразків, знань, уявлень) для функціонування в суспільстві, здобуття власного соціального досвіду та активного формування особистості.

Соціальна девіація – це поведінка, яка не відповідає соціальним нормам (або реалізовує традиційні, установлені соціальні норми) і засуджується значною частиною суспільства.

Соціально-педагогічна адаптація – це процес взаємодії особистості з середовищем, коли остання повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значущих цілей.

Соціальна компетентність – це соціальні навчички (обовязки), що дозволяють людині адекватно сприймати норми і правила життя в суспільстві, – це здатність індивіда: ефективно взаємодіяти з людьми в системі міжсобистісних стосунків, що зводиться до сукупності вмінь та орієнтації в соціальних ситуаціях; правильно визначати емоційні особливості інших людей, вибирати адекватні способи спілкування з ними та реалізовувати їх у процесі взаємодії.

Умови формування соціальної компетентності, розвитку та духовно-ціннісної орієнтації вихованців шкіл-інтернатів

Побут освітньо- виховного закладу Побут виховної устнови визначається архітектурно-планувальними особливостями приміщень та організацією предметно-просторового середовища, його облаштованістю, а також режимом життя, етикетом та рядом власних традицій, що складаються в кожному закладі.

Приміщення виховної організації Архітектурно-планувальне рішення

Вплив предметно-прострового середовища: Наявність або відсутність диференціювання на три види територій – первинні (довгий час знаходяться в користуванні дитячим колективом), вторинні (періодично використовуються), специфічні (приміщення, необхідні для використання всією установою). Врахування вікових та індивідуальних особливостей вихованців та членів педагогічного колективу (кольорові рішення, відповідність меблів, адекватність набору мякого інвентарю тощо). Ступінь благоустрою та технічного оснащення приміщень.

Наявність фіксованої персоніфікованої території сприяє: формуванню групової ідентичності (наш клас, наші спальні) згуртованості виховної групи зросту інтенсивності взаємодії в первинному колективі зниженню частоти агресивної поведінки в первинних колективах та між ними тощо.

Просторова ущільненість (відсутність меж групового та персонального простору) дає ряд негативних ефектів: когнітивне перенавантаження (обсяг інформації перебільшує можливість організму впоратися з ним) неможливість, і, як наслідок, нездатність контролювати небажане пілкування зменшення можливості вибору та свободи дій, а також контролю простору виникнення стресів та конфліктних ситуацій.

«[благоустроенность]… имеет значение не только потому, что она определяет достаток, удобство жизни воспитанников, чистоту и порядок, но и потому, что в этой области воспитываются очень важные навыки, создается более спокойный фон для психического настроения воспитанников… Поэтому воспитательная часть не должна пренебрегать даже самыми пустячными мелочами в материальном быту коллектива …создавая кодекс внутриколлективных правил, обязанностей и традиций и т.д.» А.С.Макаренко

Режим Режим передбачає певну тривалість та чередування різних занять, сну та відпочинку, в тому числі й відпочинок на свіжому повітрі, регулярність харчування, дотримання правил особистої гігієни.

Параметри ефективності режиму (за А.С.Макаренком): доцільність точність загальність визначеність

Етикет Етикет – сукупність правил поведінки, що регулюють зовнішні прояви людських відносин.

Етикет в освітньо-виховному закладі містить наступні складові: норми спілкування членів організації один з одним, старших з молодшими і навпаки загальні правила дисципліни – навчальної, рекреаційної. Побутової правила вирішення конфліктів правила користування приміщеннями та обладнанням дотримання та підтримка чистоти й порядку вимоги до зовнішнього вигляду всіх членів колективу.

Традиції Традиція – форми та установлення життя, ідеї, цінності, норми поведінки, що зберігаються у виховному закладі на протязі тривалого часу та передаються від одного покоління його членів до іншого.

Для традиції характерні: бережливе відношення до раніше усталеного укладу життя закладу увага не лише до змісту життя й поведінки, а й до зовнішнього оформлення і прояву

Самообслуговування Самообслуговування включає такі компоненти: підтримування в чистоті приміщень, догляд за обладнанням та інвентарем посильний ремонт приміщень, обладнання, інвентарю участь в організації харчування та прибирання посуду за собою виготовлення наочних посібників, спортивного та іншого інвентарю, предметів оформлення приміщень, реквізиту для виховних заходів

Одяг Одяг може мати не лише функціональне значення – збереження здоровя вихованців, їх фізичний та естетичний розвиток, а й символічне – особлива належність до освітньої установи.

Життєдіяльність виховної організації Життєдіяльність – взаємоповязана сукупність різних видів роботи, що забезпечує задовільнення потреб конкретних людини, колектива, групи з врахуванням вимог та потреб більш широкого соціального середовища та всього суспільства.

Сфери змісту життєдіяльності: спілкування пізнання предметно-практична діяльність духовно-практична діяльність спорт гра

Організація та навчання взаємодії у виховній організації Взаємодія розглядається як організація сумісних дій індивідів, груп та організацій, що дозволяє реалізувати їм сумісну роботу.

Змістовна основа взаємодії – цінності, визнані суспільством і конкретним освітнім закладом: інтелектуальні експресивні інструментальні соціальні цінності, специфічні для різних сфер життя (пізнання, спорту, спілкування тощо)

Вирізняють організацію групової взаємодії міжгрупової масової

Навчання взаємодії – формування та розвиток в людини інтелектуальної, психічної та соціальної готовності до ефективної участі у взаємодії та освоєння нею засобів практичної реалізації цієї готовності.

Шляхи підготовки вихованців до активної взаємодії: організації взаємодії вихованців в побуті та життєдіяльності організаці в процесі спеціально створюваних ситуацій, що передбачають взаємодію за допомогою різноманітних тренінгів, ігор, інших виховних заходів

Важливі складові процесу навчання взаємодії: розвиток у вихованців бази мовленнєвого спілкування формування соціально ціннісних установок розвиток комунікативних вмінь.

Виховна робота дає широкі можливості для формування ціннісних орієнтирів вихованців, їх соціальної компетентності, що в подальшому сприяє виконанню основного завдання освітніх інтернатних закладів – соціалізації та соціальній адаптації дітей пільгових категорій.

ДЯКУЄМО ЗА УВАГУ!